Як прийшов він у місто, знайшов той кущ малини, викопав його — і потекла вода відтіль по всьому місту. Люди нагородили його грішми, і усяким добром, так що він став тепер багатший від свого дядька.
Пішов він, подивився на неї, а вона вже й помирає. Він узяв, настругав глухого кута, підкурив його — і дівчині стало краще, а за три дні то й зовсім одужала, знову стала такою, як була.
Король і всі люди такі стали раді, що й не сказати. Король на радощах і каже цьому чоловікові: — За те, що вилікував мою дочку, я її віддам за тебе, а коли помру, ти станеш королем. Сумував, сумував він, а далі й думає: «Піду й я вішатись, може, й мені так пощастить, як моєму небожеві». Узявши мотузок, пішов у ліс на те саме місце, де хотів вішатись його небіж. Але йому не так пощастило — де не взялись чортяки схопили його та й почепили на найвищій гілляці.