ІІІ. Користуючись репродукціями, опишіть одну з картин С. Васильківського (на вибір).
Сергій Васильківський походив із бідної дворянської родини. Природа подарувала хлопчику неймовірний талант: він міг грати на кількох інструментах і чудово співати, але любов до малювання перемогла. Пройшовши випробування життям, Васильківський уперше після Шевченка створив природний образ України, зворушивши простоту мотивів і красу живопису.
Крім того, художник не байдужий до історії своєї Батьківщини. Він присвятив цій темі декілька репродукцій. Одна із них – Запорожець у чатах. Дивлячись на цю картину, переносишся в козацьку добу. Для Васильківського прості козаки були охоронцями рідної землі. І зараз, дивлячись на репродукцію, мою увагу привертає козак, який залишив коня на узліссі гаю із рушницю, дивлячись, чи не з’явиться ворог. На мою думку, на картині зображена пізня осінь, тому що на деревах немає листя, а трава пожовкла. Ще й густі хмари вкривають гаї, значить, буде дощ. Холодні хвилі, як той злий чарівник, намагаються оточити вільні степи, ламаючи та трощачи все навколо. Суху й неживу траву гнув вітер, а вдалині гойдалися дерева, але на козаків це не справило ніякого враження. Він втомився, але спокійно дивився вдалину, прислухаючись до будь-якого звуку. Можливо, це просто перерва. Козак поклав руку на рушницю, а це свідчило про те, що ворог далеко й має час подумати. Одяг на ньому був не брудний, а яскравий і виразний: біла гостроверха шапка, сині шаровари, червона стрічка (по периметру), переплетена золотими та срібними нитками, біла вишита сорочка, був одягнений у суконний жупан. На лівому плечі звисаючий антураж — також нарукавне полотнище. Рукави пришиті один до одного і заправлені за кобеняк, який носять під час дощу чи негоди, і він підходить козакам. Знову дивлячись на Наглядача, ми бачимо бойовий ціп з одного боку його пояса та пістолет з іншого.
Позаду козака стояв стомлений кінь, бойовий товариш. Він теж відпочиває. На коні була зручна для козаків — збруя. Тож перепочинок скоро закінчиться, і охорона кордонів країни знову стане важкою роботою. Насамкінець зазначу, що полотна Сергія Васильківського засвідчують красу і велич рідної природи, неперевершеність життя та епопею історії, сприяють відродженню традиції українського декоративного мистецтва та зберігають його беззаперечну цінність навіть у наш час.