З дитинства він ріс в атмосфері «великої сім'ї», оточений люблячими та дбайливими родичами. З того часу згуртоване коло рідних і близьких здається Рею Бредбері однією з найвищих цінностей життя.
До того ж вразлива душа Рея Бредбері має рідкісну здатність чітко згадувати не лише перші роки життя, але чи не перші тижні дитинства. «Бувши вже дорослим, - розповідає фантаст, - я написав розповідь про себе під назвою «Маленький вбивця», в якому зображено дитину, що народилася в повній свідомості та пам'яті та намір помститися своїм батькам за те, що вони зробили його на світ...»
Магія книги захопила Рея з Різдва 1925 р., коли тітонька подарувала йому фантастичний комікс "Жив-був одного разу". Це було відкриттям: Рей зачитав його до дір, як і Едгара По і «Чарівника країни Оз».
Творчість Едгар По вплинула на творчість письменника.
Університет він не закінчував. Завадила бідність. Довелося розпочати трудове життя продавцем газет.
«У мене не було коштів, – згадує він, щоб вступити до університету. Втім, університет нічого не дає для становлення особистості: письменник має цим займатися сам. Я відвідував публічну бібліотеку, працював там годинами, три, чотири дні на тиждень. До двадцяти років я вже прочитав усі значні п'єси, знав американську, французьку, італійську, англійську історію, знамениті повісті та оповідання».
Протягом усього життя Рей Бредбері залишається навіть не книголюбом, а книгоманом. Він любить книги й ненавидить тих, хто здатний знищувати їх. У бібліотеках проходили його дитинство, юність і молодість, книжкові магазини він відвідує при кожній нагоді.
Відповідь самого Бредбері на питання журналіст: чому ви стали фантастом?
Перш ніж відповісти на це питання, мені доведеться, мабуть, вказати на те, що воно неправильно поставлене. Жодної результативної формули, за якою пишеться наукова фантастика, та й взагалі будь-яка література, не існує. Будь-який письменник, який складає за формулою, відвернеться від себе і нічого не створить, хоч би як він талановитий і справедливий не був у судженнях про дійсність.
Справжній письменник пише тому, що відчуває потребу, необхідність, спрагу писати, тому що література пробуджує в ньому найвищу радість, пристрасть, насолоду, захоплення — назвіть це як хочете. Він живе, у всякому разі, повинен жити, своєю пристрастю, а пристрасть несумісна з формулами.
Писати це все одно що жити. А формули загрожують перекрутити будь-який природний процес. Найкращу наукову фантастику створюють, зрештою, ті, хто чимось незадоволений у нашому суспільстві та висловлює своє обурення.