Остаточно бажання стати письменником сформувалося після закінчення школи. Перша сходинка творчості – публікація у місцевій газеті вірша «Пам'яті Вілла Роджерса» 1936 року. Рей писав невеликі оповідання, наслідуючи стиль Едгара По. Критиком та порадником юного письменника був Генрі Каттнер, американський письменник-фантаст.
Бредбері багато читав. Тому на нього вплинуло багато письменників.
З його інтерв'ю:
Вулф був великим романтиком. Коли тобі дев'ятнадцять, він відчиняє тобі двері у світ. Деякі автори потрібні нам у певні періоди життя, і більше ми до них не повертаємось. А якщо ви закохаєтесь в Шоу в тридцять, то це буде кохання на все життя. Те саме відбувається з деякими творами Томаса Манна. Я вперше прочитав «Смерть у Венеції» у двадцять, і з того часу з кожним роком ця новела стає все кращою. Стиль – істина. Як тільки зловиш те, що ти хочеш розповісти про себе, про свої страхи й своє життя, тут і формується твій стиль, і тоді ти вирушаєш до тих письменників, які можуть навчити тебе підібрати слова для твоєї істини. У Джона Стейнбека я вчився писати відсторонено, але водночас вводити у текст усі ідеї без зайвих коментарів. Я дуже багато чого навчився у Джона Коллієра і Джеральда Герда, і я шалено закоханий в деяких жінок-письменників, особливо в Юдору Уелті й Кетрін Енн Портер. Я досі повертаюся до Едіта Уортона та Джесеміна Вестуб, а «Дружнє умовляння» авторства останнього все ще залишається одним з моїх улюблених збірок оповідань.
З цього випливає, що Бредбері вчився у:
- Генрі Каттнер
- Едгара По
- Джесеміна Вестуб
- Кетрін Енн Портер
- Джон Стейнбек
- Джона Коллієр
- Інші