У темні часи війни, голоду та страждань справді найкраще видно світлих людей. Повість Григора Тютюнника "Климко" яскраво ілюструє цю думку Еріха Марії Ремарка.
Головний герой твору, хлопчик Климко, сам є прикладом світлої душі. Попри важкі випробування - втрату дядька, голод, небезпечну подорож - він зберігає доброту і самовідданість. Климко вирушає в далеку дорогу за сіллю не для себе, а щоб допомогти вчительці з немовлям. Його безкорисливість і турбота про інших сяють особливо яскраво на тлі воєнного лихоліття.
Серед інших персонажів також зустрічаємо чимало світлих постатей. Швець на базарі, який дарує Климкові взуття і захищає дівчину від поліцаїв, виявляє справжню мужність і людяність. Тітка Марина, що прихистила і виходила хворого Климка, демонструє материнську турботу і щедрість душі. Навіть солдат-чех, який дає хлопчику їжу, показує, що людяність може проявлятися і з боку ворога.
Ці приклади доводять, що саме в найтемніші часи випробувань найкраще розкриваються найкращі людські якості - доброта, співчуття, готовність допомогти ближньому. На тлі жорстокості війни такі прояви людяності стають особливо помітними і цінними.
Водночас у повісті є й негативні персонажі - жадібна Бочончиха, жорстокі поліцаї. Їхня підлість і егоїзм ще більше підкреслюють світло добрих вчинків інших героїв.
Отже, думка Ремарка знаходить підтвердження у творі Григора Тютюнника. Саме в найважчі часи випробувань найяскравіше проявляються найкращі людські якості, а світлі душі сяють особливо яскраво, даруючи надію і віру в людяність навіть посеред темряви війни.