Образний світ та персонажі
На противагу класичній традиції, Іван Котляревський відмовляється від пафосного героїзму. Він наділяє своїх персонажів живими рисами, що викликає у читача сильний емоційний посил та поживу для роздумів. Український Еней, перебуваючи у стані глибокого душевного хвилювання, може вдаватися до вчинків, абсолютно немислимих для його латинського прототипу. Хоча персонажі й уособлюють певні соціальні групи, вони, на відміну від своїх аналогів, здатні діяти всупереч волі вищих сил та самостійно обирати свою долю.
Основою твору є розлога та багатогранна антропологічна картина, характерною рисою якої є поєднання, з одного боку, приземленості, що є наслідком травестії, а з іншого — гіперболізації описуваних подій. Антропологічний вимір «Енеїди» Котляревського тісно переплітається з духовним.
Художня структура та ідейне спрямування
Поема розгортається у двох сюжетних лініях: основна, панорамна, зосереджена на пригодах Енея та троянців, та другорядна, що описує життя олімпських богів. Художня цілісність досягається завдяки їхньому композиційному поєднанню. Інтертекстуальні зв’язки реалізуються через типологічні образи, які, попри тенденційність зображення та чітку атрибутику, часто набувають протилежних характеристик. Автор використовує широкий спектр портретних характеристик, демонструючи мінливість людської натури під впливом обставин. В українській версії поеми бурлеск розмиває чіткі межі між сюжетними та образними домінантами, а ті, що проявляються, є відображенням української колективної народної свідомості. Роль персонажів полягає не стільки в їхній індивідуальній завершеності, скільки в участі у створенні цілісного тла для шифрування прихованого смислу.
Своєрідність жанру української «Енеїди» необхідно аналізувати в контексті її функцій та аудиторії. Автор свідомо обрав травестійно-бурлескний жанр, що дозволило йому, як стверджує М. Ткачук, не лише «демократизувати українську літературу», а й здійснити її естетичне переосмислення. Ідеї Котляревського випередили свідомість тогочасного суспільства, адже не всі змогли зрозуміти глибокий зміст, прихований за гумором, що призвело до появи терміна «котляревщина». Ключовим завданням автора було не пародіювання античного твору, а репрезентація досі маловідомого у світі українського народу, його історії, ментальності та боротьби. Таким чином, бурлеск стає інструментом для висвітлення серйозних тем.
Просвітницькі тенденції у поемі
Використовуючи античну міфологію, поет по-своєму її інтерпретує. Він модифікує модель Вергілієвого пекла, доповнюючи її образами з народних вірувань. Картина пекла в «Енеїді» створюється шляхом послідовного опису побутових історій його мешканців, де фантастичні елементи слугують метафорою для зображення соціальної ієрархії та морального занепаду.
Демократизація літератури, звернення до реалістичного відтворення, прагнення до цілісності зображуваного портрету та зміна ролі автора у творі — усі ці процеси відбувалися на тлі посилення просвітницьких ідей. Парадоксально, але попри численні фантастичні елементи та бурлескно-травестійну форму, в «Енеїді» чітко дотримано головного просвітницького принципу художньої правдивості.