Для глибшого ознайомлення учнів із життєвим і творчим шляхом поета я пропоную Шевченківську вікторину. Вона складається з запитань до біографії та поезії Кобзаря. Сподіваюся, що подана вікторина стане добрим порадником у проведенні святкових заходів та на уроках української літератури.
Підготувала учитель української мови та літератури ЗОШ № 41 Коваленко Г. М.
Заселення Кирилівки почалося дуже давно. Це село було запорозьким зимовником, де стояв кошем отаман Кирило. З архівних джерел відомо, що в 1600-х роках в селі проживав Іван Швець (шив чоботи). У Івана Шевця була одна донька Євфросинія. Січовик Андрій (прапрадід поета) пристав у прийми до Євфросинії і став прозиватися Шевченком (бо в ті часи приймак прибирав жінчине прізвище).
Григорій Іванович Шевченко народився в селі Кирилівці в родині кріпака в 1781 р. Катерина Якимівна Бойко (Шевченко) народилася в селі Моринцях в 1783 р., в 1802 р. одружилася з Григорієм Івановичем Шевченком й оселилася в Кирилівці
У Тараса Шевченка було два брати і п'ять сестер: Катерина (1804, за чоловіком Красицька), Марія (1808, померла в два роки), Микита (1811), Ярина (1816, за чоловіком Бойко), Марія (1819), Йосип (1821), Марія (1824) від мачухи.
Шевченко Григорій Іванович з родиною переїхав жити в село Моринці в 1810 р. на вільний грунт Копія за дозволом пана.
Тарас Шевченко народився 25 лютого (9 березня) 1814 р. в селі Моринцях, Звенигородського повіту на Київщині (тепер Звенигородського району, Черкаської області).
Тарас Шевченко почав навчатися у школі дяка Павла Рубана (а дражнили його «Совгир») в 1822 р.
Катерина Якимівна Шевченко, мати поета, померла на сороковому році життя в 1823 р., 20 серпня. Григорій Іванович Шевченко помер 21 березня 1825 р.
Тарас у дитинстві їздив на торговицю у Вільшану, Богуслав, Звенигородку, чумакував з батьком у Єлизаветграді. Розповідається про це в повісті «Наймичка».
Осиротівши, Тарас був попихачем у дяка Петра Богорського, наймитував у попа Кошиця, потім пас громадську отару.
Хлипівський дяк обіцяв навчити Тараса малярству, але для цього потрібний був дозвіл від управителя маєтків Енгельгардта. Коли Шевченко пішов у Вільшану просити дозволу, його забрали у дворові.
Художник-самоук Степан Степанович Превлоцький учив малювати панських дітей у Вільшані. Помітивши нахил Тараса до малювання, став його першим учителем.
Найближчими друзями Тараса Шевченка були сусідські діти: Данило Бондаренко, Оксана Коваленко, Павло Могильний, Іван Сокирка.
Після смерті поміщика В. В. Енгельгардта частину маєтків, у тому числі й село Кирилівку, одержав у спадщину його позашлюбний син Павло Васильович Енгельгардт. 1828 р. він прибув у Вільшану, і Тараса взяли з кухні козачком у палац. Виїжджаючи у Вільно, П. В. Енгельгардт взяв з собою і Тараса.
Перебуваючи у Вільно, Тарас Шевченко вчився малювати у професора Яна Рустема, що жив по сусідству з Енгельгардтом.
У Вільно Шевченко познайомився з молодою швачкою Дусею Гусаковською, яка вчила його польської мови, знайомила з творами Міцкевича.
Малюнок «Жіноче погруддя» власноручно датоване Шевченком 1830 р. Оригінал міститься в музеї Т. Г. Шевченка в Києві.
Вперше Шевченко прибув до Петербурга в лютому 1831 р. Жив у будинку по Моховій вулиці.
В 1832 р. пан Енгельгардт законтрактував Тараса Шевченка в науку до маляра Ширяєва, який хоч визискував його немилосердно, проте відіграв і позитивну роль у творчості Тараса, бо він удосконалювався як художник, виконуючи складні роботи, розписи театрів та аристократичних будинків.
Іван Максимович Сошенко — земляк Тараса Шевченка. Їх зустріч описана в повісті «Художник»; це сталося в Літньому саду в Петербурзі.
Навчаючись у Ширяєва, Шевченко дружив з Ткаченком Федотом Леонтійовичем. Крім того, зустрічався з Сошенком, Гребінкою, Григоровичем та художниками Товариства заохочення художників.
Малюнками власної композиції: «Смерть Віргінії», «Смерть Олега, князя древлянського», портретами Євгена Гребінки, Луніна, віршем «Причинна», поемою «Катерина».
Твори Сковороди, Міцкевича, Пушкіна, Гоголя, Грибоєдова, Рилєєва, Шекспіра, Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Лермонтова, Кольцова, Жуковського.
Художник Карл Брюллов про поміщика Енгельгардта; в повісті «Художник».
У повісті «Художник». К. Брюллов змалював портрет Жуковського, і за виручені гроші викупили Тараса. Піклувалися про викуп Шевченка Сошенко, Мокрицький, Жуковський, Григорович, Венеціанов, Вієльгорський, Карл Брюллов.
Є згадки, що П, В. Енгельгардт запросив за Тараса Шевченка п'ять тисяч золотом, а згодився відпустити на волю за 2500 крб.
16 квітня 1838 р. на квартирі графа Вієльгорського Матвія Юрійовича.
Відпускна була вручена Т. Г. Шевченку 25 квітня 1838 р. письменником В. Жуковським на квартирі К. П. Брюллова в присутності Вієльгорського.
«...Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь,.. Велике щастя бути вольним чоловіком».
З 1838 р. Шевченко став учнем К. Брюллова в Академії художеств.
Три срібні медалі.
Перша збірка творів Т. Г. Шевченка називалася «Кобзар» (1840). Там було вміщено 8 творів: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».
Твори Шевченка громадськість зустріла як нове позитивне явище в українській літературі. Навіть реакційні критики, хоч і заперечували українську мову, визнавали талант, обдарованість Шевченка.
Поети, письменники, художники організовували творчі вечори: по вівторках збирались у Гребінки, по п ятницях — у Кукольника. Перші літературні вечори Шевченко відвідував у Євгена Гребінки.
З братом Микитою, Гр. Квіткою-Основ'яненком, Гр. Ткачеиком, Ол. Корсунем, Гр. Тарновським, П. Корольовим, Я. Кухаренком, В. Рєпніною.
В альманасі Гребінки «Ластівка», в альманасі «Молодик».
З Мокрицьким, Агіним, Сошенком, Ткаченком, Григоровичем, Брюлловим, Штернбергом.
13 травня 1843 р. Шевченко разом з Євгеном Гребінкою виїхали білоруським трактом з Петербурга на Україну.
У травні 1843 р. Шевченко вирушив на Україну. Зупинився в Качанівці у Тарновського, звідти поїхав до Києва, потім до Гребінки в Убєжище (Прилуцького повіту) і в село Мойсівку до Вільховської, побував у Яготині, Березовій Рудці, Іскрівцях, Лубнах. Улітку їздив на Катеринославщину на Запорозьку Січ, а звідти на батьківщину в село Кирилівку. Відвідав Моринці, Зелену Діброву. Повернувся в Київ, заїхав у Яготин і сусідні села: Березань, Андріївку, Ковалівку, Пирятин, Березову Рудку.
Шевченко приїхав до Петербурга в 1844 р., щоб закінчити Академію художеств і повернутись на Україну. Готував видання альбома «Живописна Україна».
У березні 1845 р. Шевченко закінчив Академію художеств і подав заяву до Ради Академії художеств з проханням надати йому звання художника. Не діждавшись одержання атестата, у квітні 1845 р. виїхав на Україну.
Спершу на Полтавщині: в селах Мар'янське, Решетилівка, Василівка, Старі Санжари, Білики, в Полтаві. Деякий час жив у Києві, на Звенигородщині, був у Прилуках, Сокиринцях, Ромнах, Веселому Подолі, Переяславі, Андрушах, В'юнищах, Потоках, Миргороді, Лубнах, Іскрівцях, Березовій Рудці. В 1846 р. був у Мойсівці, Лубнах, Прилуках, Ніжині, Чернігові, Седневі, Марківцях, їздив на Волинь. В 1847 р. жив у Києві, бував у Борзні, Оленівці, Седневі, Чернігові.
Шевченко мріяв назавжди оселитися в Києві, мав намір викладати в університеті малювання.
Приятелював Т. Г. Шевченко на Україні з Козачковським, В. Рєпніною, Тарновським, Чужбинським, Закревським, Лизогубом, Кулішем, Гудовським, Сажиним та учасниками Кирило-Мефодіївського товариства.
В 1845 р. до Києва приїхав професор історії М. Костомаров і оселився у Гулака. їх відвідували: Білозерський, Тулуб, Посяда, Маркович, Шевченко. Виникла думка організувати товариство, яке поширювало б ідеї слов'янського єднання. Костомаров написав проект статуту, товариство вирішили назвати Кирило-Мефодіївським.
Кирило-Мефодіївське товариство ставило на меті поширювати ідею об'єднання слов'ян в одну державу, ліквідацію кріпосництва, знищення станів. Шевченко обстоював революційно-демократичні вимоги.
Про підпільне товариство жандармам доніс провокатор студент Петров.
Шевченко був заарештований 5 квітня 1847 р. на переправі через Дніпро в Києві.
Серед речей, відібраних при арешті Шевченка, була рукописна книга «Три літа», малюнки, вірші.
Справжньою причиною заслання Шевченка були його революційні вірші, альбом поезій «Три літа», які жандарми знайшли при арешті, зокрема сатирична поема «Сон».
Костомарова, Гулака, Марковича, Тулуба, Посяду, Андрузького, Навроцького, Шевченка допитував начальник III відділу граф Орлов і його помічник Дубельт. Шевченко тримав себе стійко, ні в чому не каявся.
30 травня 1847 р. граф Орлов передав Шевченка у розпорядження військового міністра князя Чернишова. Шевченка відрядили на заслання рядовим в Оренбурзький Окремий корпус без права писати і малювати, і за вісім діб доставили на місце.
Кілька днів Шевченко прожив в Оренбурзі. Зустрівся тут з Лазаревським Федором, Левицьким Сергієм, Герном Карлом. Шевченка відрядили в Орську фортецю.
До Орська Шевченко прибув 23 червня 1847 р.; тут його зарахували солдатом 3-ої роти. Почалася муштра. Шевченко захворів на цингу і ревматизм.
Начальник експедиції для вивчення корисних копалин на берегах Аральського моря Олексій Іванович Бутаков набирав рядових солдат до складу експедиції. Шевченко офіційно був зарахований як рисувальник.
Шевченко дружив з Фомою Вернером, О. І. Бутаковим, Поспєловим; з Мак- шеєвим жив в одній палатці під час плавання на шхуні «Константин».
26 вересня 1848 р. експедиція зупинилась на зимівлю в затоці Кос-Арал. Тут Шевченко написав понад 60 поезій і поем: «П. С.», «Марина», «І виріс я на чужині», «Петрусь», «Титарівна» і т. д.
Навесні 1849 р. почалося друге плавання по морю. Відкрито багато нових островів, які Шевченко змалював. На зимівлю повернувся в Оренбург для опрацювання матеріалів. Тут зустрівся з Ф. Лазаревським, Левицьким, Поспєловим, Герном, Бр. Залеським, Вернером.
Один з офіцерів Оренбурзького гарнізону доніс Обручову, що Шевченко пише й малює, і той наказав зробити обшук на квартирі поета. Герн попередив, і Шевченко встиг «захалявні книжечки» передати друзям, а частину паперів спалити. Під час обшуку в Шевченка забрано малюнки, листи, його посадили на гауптвахту.
З травня по 5 вересня 1849 р. Шевченко сидів у Орській тюрмі, потім його відправили в Новопетровське укріплення. Тут над Шевченком було встановлено посилений нагляд, стежили, щоб у нього не було ні паперу, ні олівців. Сам поет назвав Новопетровськ «незамкнутою тюрмою», тут він прожив сім років.
З комендантом Антоном Петровичем Маєвським, який поставився доброзичливо до поета. Після смерті Маєвського прибув новий комендант Усков. В 1850 р. Шевченко був учасником експедиції в Кара-Тау, зустрічався там з Антиповим, Бр. Залеським, Л. Турно, Козловим, М. Савичевим. Близьким знайомим поета був башкир Ахмет Хаїров.
Після смерті Миколи І друзі Шевченка почали клопотатися про амністію поета. У тому числі і родина Толстих, Сераковський, брати Жемчужнікови, російський письменник О. К. Толстой.
21 липня 1857 р. вранці завідуючий шпиталем Бажов першим привітав поета з волею. 31 липня, порушуючи офіційне розпорядження відрядити Шевченка в штаб, Усков видав свідоцтво на виїзд в Астрахань, а 1 серпня видав документ на звільнення з військової служби і квиток на переїзд до Петербурга.
5 серпня 1857 р. Т. Шевченко прибув в Астрахань і прожив тут 17 днів. Зустрів знайомого прапорщика А. Бурцева, у якого зупинився. Гостинно прийняв його О. Сапожніков і запропонував каюту на пароплаві «Князь Пожарський». 22 серпня Шевченко виїхав з Астрахані.
20 вересня 1857 р. Т. Шевченко прибув у Нижній Новгород (тепер Горький). Тут його зустріли жандарми, відібрали документи, погрожуючи повернути по етапу в Оренбург. М. Брилкін (з пароплавства), П. Овсяніков (архітектор) порадили Тарасу Шевченку прикинутись хворим; медик Лапа засвідчив хворобу - так було врятовано Шевченка від повернення до Оренбурга. Майже півроку жив Шевченко на волі, про яку казав: «На такій волі, як собака на цепу». У столицю йому було заборонено їхати.
Найближчий друг Тараса Шевченка артист Щепкін Михайло Семенович 25 грудня 1857 р. приїхав для зустрічі з Тарасом Шевченком до Нижнього Новгорода і поставив п'єсу Котляревського «Москаль-чарівник».
Тарас Шевченко 10 березня 1858 р. прибув до Москви і оселився у М. Щепкіна. Зустрічався з Максимовичем, М. Кетчером, М. Маркевичем, О. Афанасьєвим, С. Якушкіним, С. Волконським, Грановським, А. Мокрицьким, В. Рєпніною, О. Бодянським.
28 березня 1858 р. Шевченко прибув у Петербург (вперше їхав по залізниці), зупинився у свого друга М. Лазаревського.
Найближчими друзями Тараса Шевченка були брати Лазаревські, Ченстахівський, Чернишевський, Марко Вовчок, Айра Олдрідж, Некрасов.
У Петербурзі Шевченко жив під наглядом поліції. У перші дні перебування в Петербурзі Тарас Шевченко починає відвідувати Ермітаж і вивчати колекції, пише ряд портретів і картин. Займається гравюрою. На початку червня Тарас Шевченко одержує квартиру в Академії художеств.
Шевченко давно мріяв поїхати на Україну. Він задумав купити там землю, побудувати хату і переїхати жити на Україну. В кінці травня 1859 р. Тарас Шевченко одержав дозвіл, а 5 червня уже був у Лихвині.
5 червня 1859 р. Тарас Шевченко прибув у Лихвин (Харківська губернія), звідти поїхав у Пирятин, Переяслав, побував у Києві, в Кирилівці, Зеленій Діброві, Моринцях, Корсуні, Прохорівці, Млієві, Черкасах. І всюди малював, писав вірші. Біля Прохорівки його було затримано, відправлено в Черкаси, а звідти в Київ. У Києві Тарас Шевченко прожив два тижні, потім виїжджав у Прилуки, Конотоп, Качанівку, Гирівку, Кролевець і через Орел до Москви. Зустрічався з рідними братами, сестрами, дідом Іваном. У Києві жив у фотографа Гудовського. Зустрічався з І. Сошенком, познайомився з М. Чалим тощо.
Тарас Шевченко мріяв оселитися над Дніпром у Каневі.
Черкаський ісправник Табачников доповів губернатору, ніби Шевченко, розмовляючи з Тимофієм Садовим, виступав протии бога, кажучи: «Дурень ти, віруєш у бога», а матір божу називав «покриткою» та висловлював інше «богохульство».
Айра Олдрідж — відомий негритянський артист-трагік, Шевченко щиро дружив з ним.
У колі революційних демократів, що гуртувались навколо журналу «Современник».
Шевченко помер у Петербурзі в будинку Академії художеств, проживши 47 років і один день. Поховали його в Петербурзі на Смоленському кладовищі 28 лютого 1861 р. Через 40 днів труну перевезли на Україну. У Київ привезли 6 травня, а 10 травня поховали в Каневі на Чернечій горі.
Похорони Шевченка були по суті громадськими маніфестаціями у Петербурзі, у Києві. У Каневі могилу Шевченка відвідували сотні тисяч людей. Ім'я Шевченка стало прапором боротьби проти самодержавства.
Видатний український композитор М. В. Лисенко.
Видатний російський художник І. Рєпін.
Перший пам'ятник Шевченку на могилі поставили робітники городищенських заводів в 1925 р.
М. С. Хрущов. З промови на відкритті памятника Т. Г. Шевченку в Києві в 1939 році.
О. І. Герцен. Слово про Т. Г Шевченка.
М. Г. Чернишевський. Нові періодичні видання.
О. М. Горькому. Із статті «Про російську інтелігенцію і національні питання».
М. О. Добролюбов. «Кобзар» Тараса Шевченка.
Спадщина Шевченка належить не тільки українському народу, а всьому прогресивному людству. 1939 р. народи всього світу відзначили 125 років з дня народження поета.
В 1964 році було 150 років з дня народження Т. Г. Шевченка. Створено Шевченківськии комітет, який накреслив заходи по відзначенню ювілею у світовому масштабі.
Твори Т. Г. Шевченка перекладено на багато мов світу.
С. Васильченко «В бур'янах», О. Іваненко «Тарасові шляхи», Д. Красицький «Тарасова земля», Д. Косарик «Син-колос», О. Ільченко «Петербурзька осінь», Л. Смілянський «Поетова молодість» та інші.