Події твору розгортаються в період після ліквідації козацтва та остаточного закріпачення селянства на українських землях. Багато волелюбних людей, не бажаючи миритися з неволею, намагалися втекти до турецьких земель, де за Дунаєм існувала нова Задунайська Січ. Цей шлях до свободи обирали й селяни, рятуючись від жорстоких утисків.
Пролог
У 30-ті роки XIX століття життя кріпаків було надзвичайно важким. Проте старше покоління ще пам’ятало часи боротьби за волю та незалежність. Чутки про вільні землі за Дунаєм, у Бессарабії, де не було панщини, спонукали селян до масових втеч. Вони залишали рідні домівки й долали небезпечний шлях лісами та річками.
Пани, у свою чергу, захищали свої права на селян, яких вважали «живим робочим інвентарем». Нещодавно придушене гайдамацьке повстання не зупинило прагнення до свободи. Поміщики організовували справжні лови на втікачів. На півдні Бессарабії, біля річки Прут, козацькі загони виловлювали нещасних, отримуючи за кожного спійманого винагороду.
Покарання для шукачів волі було жорстоким: їх віддавали в рекрути, засилали до Сибіру або повертали панові, де на них чекали катування. Та попри всі небезпеки, потік втікачів не припинявся, адже надія на свободу була сильнішою за страх. Ця воля здобувалася дорогою ціною.
Частина 1
Вночі у панському гаю таємно зустрічаються двадцятирічний Остап та його кохана Соломія. Остап змушений тікати, оскільки пан погрожує віддати його в солдати за бунтарські настрої та підбурювання селян до повстання.
«Бунтар… гайдамака! — кричить пан.— Він мені людей баламутить». Остап розповідає про свій намір Соломії, яку силоміць видали заміж за нелюба. Дівчині важко відпускати коханого, але вона розуміє, що іншого виходу немає. Вона допомагає йому переправитися човном через річку, обіцяючи подбати про його старого дідуся.
Йдучи знайомими стежками, Остап згадує свого діда, колишнього запорожця, учасника повстань в Умані. Саме його розповіді про Січ та волю запалили в хлопцеві мрію звільнитися від панського ярма. Він мріяв про те, як приєднається до козацтва за Дунаєм, а потім повернеться, щоб визволити земляків і забрати Соломію.
Невдовзі Остапа наздоганяє молодий парубок, у якому він з подивом упізнає перевдягнену Соломію. Вона не змогла жити без нього і вирішила тікати разом. Хоча Остап спершу вагався, адже на Січ жінкам вхід заборонено, Соломія переконала його. Вона погодилася жити на слободі й чекати на нього. Щоб приховати свою стать, Соломія змушена обрізати своє довге чорне волосся. Відтепер її зватимуть Семеном, і разом вони вирушають у небезпечну подорож.
Частина 2
Остап і Соломія дісталися лівого берега Дунаю, де зібралося багато втікачів. Була холодна осінь. Люди ховалися від козацьких патрулів під проводом діда Овсія, який знав час переправи. Тут вони познайомилися з Іваном Котигорошком — добродушним парубком, який тікав не лише від пана, а й від власної дружини. Він став їхнім вірним товаришем.
Коли настала черга переправлятися, і люди рушили до човнів, їх помітив козак-охоронець. Почалася стрілянина, сторожові хапали втікачів. Остапу вдалося відбити Соломію, але вони відстали від основної групи. Вони вирішили звернутися по допомогу до мірошника Якима, який порадив змайструвати невеликий пліт. Вночі на плоту вони перепливли Прут. Опинившись на чужому березі, Остап відчув не радість, а глибоке обурення до рідної землі, що змусила його страждати. «Дивне почуття обхопило Остапові груди: замість радості — сильне обурення стрепенуло його істоту». Його прокльон почув кордонний козак і навмання вистрілив у темряву. Куля влучила Остапові в груди.
Частина 3
Поранений Остап, підтримуваний Соломією, продовжував бігти, поки зовсім не знесилів. Дівчина перев’язала йому рану, але в темряві не могла оцінити її серйозність. Вони заблукали у безкрайніх плавнях, без їжі та води. Невдовзі в Остапа почалася гарячка. Соломія залишила його на ложі з очерету й вирушила на пошуки дороги чи допомоги.
Довго блукала Соломія, але зрозуміла, що загубилася й сама. У відчаї вона заснула, а прокинувшись, побачила, що плавні горять. Вогонь наближався, і вона кинулася бігти разом з дикими звірами, шукаючи порятунку.
Тим часом Остап марив у гарячці. Йому ввижався дідусь, він відганяв від себе вовка. Знесилений, але сповнений волі до життя, він почав повзти, не бажаючи чекати смерті. Нарешті, почувши голос Соломії, він втратив свідомість.
Частина 4
Вибравшись із плавнів, Соломія натрапила на циганський табір. За кілька срібних монет вона вмовила циган — старого Гіцу, його дружину, молоду Маріуцу та її чоловіка Раду — допомогти врятувати Остапа. Стара циганка виходила пораненого травами. Соломія почала працювати на заможного болгарина, щоб платити за їжу та притулок.
Життя у таборі ставало небезпечним. Остап з’ясував, що чоловіки займаються конокрадством. Окрім того, Раду почав ревнувати Маріуцу до Остапа. Однієї ночі Раду приніс пораненого Гіцу, і втікачі зрозуміли, що потрібно терміново йти. Та не встигли: турецькі жовніри оточили табір і заарештували всіх, хто там був, разом з Остапом.
Частина 5
Соломія, яка в день арешту була на роботі, випадково уникла полону. На базарі вона несподівано зустріла Івана Котигорошка. Дізнавшись про біду, вони разом вирішили визволити Остапа. Соломія спробувала підкупити драгомана (перекладача) при поліції, але грошей не вистачило. Невдовзі вона дізналася, що Остапа мають перевозити за Дунай.
Соломія та Іван влаштували засідку на річці. Коли човен з арештантами наблизився, вони напали. Почалася сутичка. Івана смертельно поранили, і від ваги його тіла їхній човен перекинувся. Соломія опинилася у крижаній воді. Вона бачила, як турки скрутили Остапа, і з останніх сил намагалася допливти до берега, але марно. Дівчина пішла на дно.
«— Остапе!..— з розпукою кличе душа.
— Соломіє—є!..— доноситься до неї крик серця.
— Соломіє!..— чує вона крізь холодну хвилю, що б’є їй в очі, торкається чола, розплутує коси…»
Минуло багато років. У бессарабському степу самотньо доживає віку сивий дід-сторож. Це Остап. Його тіло вкрите шрамами — пам’яттю про панщину та неволю. Він часто розмовляє з вітром, який доносить до нього з-над Дунаю голос Соломії. Половина його душі, як він каже, залишилася на дні річки, де чекає на зустріч. Такою дорогою ціною він заплатив за свою волю.