Повість розгортається в часи, коли козацтво було ліквідоване, а селянство потрапило в кріпацьку залежність. Не бажаючи миритися з рабством, багато волелюбних українців шукали порятунку в турецьких землях, де було засновано Задунайську Січ. Цей шлях ставав надією для втікачів від панського гніту.
Серед таких втікачів був і двадцятирічний Остап. За його непокору та заклики до боротьби проти панщини пан вирішив віддати юнака в солдати. Змушений тікати, Остап прощається зі своєю коханою Соломією, яку пан примусово видав заміж за нелюба.
Проте, коли Остап уже довго йшов степами, він почув, що його хтось гукає. Невдовзі його наздогнав юнак, у якому Остап з подивом упізнав свою Соломію. Не в змозі жити з нелюбом, вона обрізала коси й вирішила розділити долю втікачки зі своїм коханим.
Шлях закоханих був довгим і виснажливим, але врешті-решт вони дісталися Дунаю. Разом з іншою групою втікачів вони планували вночі переправитися на інший берег. Однак їхній план було зірвано: щойно люди почали сідати в човни, налетіли козаки та відкрили вогонь. Їхньому знайомому Івану вдалося втекти, а Остап і Соломія змушені були рятуватися втечею в очерети.
Перечекавши небезпеку, пара звернулася по допомогу до знайомого мірошника. Він порадив їм змайструвати пліт і переправитися через Дунай самостійно під покровом ночі. Втікачі вирушили в дорогу густим туманом, але й цього разу удача їх оминула. Діставшись берега, Остап не стримав емоцій і голосно прокляв свою неволю. Його крик почув вартовий і здійснив постріл, який поранив юнака в груди.
З останніх сил Соломія дотягла пораненого Остапа до суші, де вони сховалися в плавнях. Стан юнака стрімко погіршувався, у нього почалася гарячка. Соломія обробила його рану й вирушила на пошуки виходу з болотистої місцевості.
Тим часом Соломія заблукала в непрохідних плавнях. Залишений на самоті, поранений Остап почав прощатися з життям, і в маренні бачив свого діда. До знесиленого юнака підкрався вовк, але Остапу вдалося його відігнати.
Невдовзі у плавнях спалахнула пожежа, яка допомогла Соломії знайти дорогу до Остапа. Вона звернулася по допомогу до циган, які жили неподалік. За невелику плату вони погодилися перенести пораненого до свого табору. Хоча рана була важкою, завдяки турботі циганки Остап почав повільно одужувати.
Щоб оплатити перебування, Соломія змушена була найнятися на роботу до місцевого болгарина, віддаючи весь заробіток циганам. Невдовзі з’ясувалося, що її нові знайомі займаються крадіжками. Остап та Соломія усвідомили, що потрапили у злодійське кубло, з якого необхідно тікати.
Наступного ж ранку до табору нагрянула поліція. Усіх циган заарештували за грабіж, а разом з ними як підозрюваного забрали й Остапа. На ринку Соломія випадково зустріла Івана Котигорошка, який погодився допомогти. Коли вони прийшли по Остапа, табір був порожній. У поліції всі спроби жінки довести невинуватість коханого були марними. Остапа вирішили повернути пану.
Від драгомана вона дізналася, що Остапа конвоюватимуть через річку через два дні. Тоді Соломія вмовила Івана влаштувати збройний напад, щоб відбити Остапа під час переправи.
Під час відчайдушної спроби нападу на конвой Іван загинув від кулі, а Соломія потонула в холодних водах річки. Врятуватися з полону вдалося лише Остапу, але він назавжди втратив кохану.
На схилі літ, будучи вже сивим дідом, Остап часто приходив на берег річки. Йому вчувався голос Соломії, яка кликала його з глибин. Це була та дорога ціна, яку він заплатив за прагнення до волі.