Мотив відповідальності людини за свої вчинки є одним із ключових у творчості Ліни Костенко. Її поезія спонукає читача замислитися над тим, як наші дії впливають на природу, суспільство та майбутнє.
У вірші «Ще назва є, а річки вже немає» поетеса через образ висохлої річки показує наслідки байдужості людини до довкілля. Висохлі береги, мости над мертвими річками, зморений лелека – усе це символізує втрату гармонії між людиною і природою. Авторка закликає берегти те, що залишилося, і нагадує, що байдужість і безвідповідальність можуть призвести до незворотних змін.
У вірші «Дзвенять у відрах крижані кружальця» Ліна Костенко переносить читача в зимове село, де кожна деталь нагадує про плин часу та важливість збереження духовних і природних цінностей. Старенька груша, сивий спомин і засніжена стежка – це не лише образи минулого, а й нагадування про відповідальність за збереження пам’яті та традицій.
Поезія Ліни Костенко вчить нас бути уважними до світу навколо, відповідати за свої вчинки й цінувати красу природи та життя. Її слова надихають діяти свідомо і залишати після себе світ кращим.