План відповіді
- «Книга пісень» Ф. Петрарки —книга всього життя поета, своєрідний щоденник закоханого.
- Роздуми поета, що с кохання: добро чи зло.
- Лаура — прекрасний ідеал Петрарки, любов без відповіді.
Нащадки найбільше цінують Ф. Петрарку як автора «Книги пісень» («Канцоньєре»), написаної народною італійською мовою («канцона»— пісня).
Збірка складається з двох частин: «На життя донни Лаури» і «На смерть донни Лаури». Над цим твором Петрарка працював усе своє життя. Поет був послідовником трубадурів, які проголошували, що кохання є світлом, яке осяює серця, дає сенс життю. У церкви ставлення до жінок було однозначне: жінка —це гріховне начало. У світі, за релігійними канонами, існує лише любов до Бога і поклонятися можна лише Мадонні. Для Петрарки кохання існувало, але його завжди переслідували сумніви: добро це чи зло?
«Книга пісень» — своєрідний щоденник закоханого, в якому постають образи ліричного героя. Кохання —особисте почуття, тому ліричному героєві хочеться залишитися наодинці зі своїми думками, мріями, і свідком цих переживань може бути тільки природа.
Петрарка не розповідає про деталі зустрічі з Лаурою, відомо лише, що вона не відповідає взаємністю. Що ж таке любов —добро чи зло? Якщо добро, то чому ж стільки печалі й смутку несе нероздільне кохання? Якщо зло, то чому ж на серці радісно, коли бачиш чи думаєш про предмет свого захоплення? Що таке любов, і чи добре згорати в її полум'ї?
Щастя в коханні залежить від багатьох обставин, інколи смерть забирає близьку людину, тоді любов переходить із зем ної в небесну... Кохання і те, що пов'язане з ним, поет порівнює із плаванням по бурхливому морю в човні без керма. Людина, яка кохає, не може покладатися на розум, вона підкоряється лише поруху серця.
Поет за допомогою епітетів малює чарівний портрет коханої. Чиста й ніжна донна навіть виступає німим докором усім негідникам з облудними й нечестивими думками. Душу своєї коханої поет порівнює із зорею яскравою. Любов так заполонила автора, що він визнає свою кохану певною володаркою, яка заступила й «небесну нам осяяла блакить». Кохання для героя—все, весь сенс життя земного й небесного. Немає слів, які б змалювали стан закоханого, коли «радість відійшла». Так із надихаючого, творчого начала кохання перетворюється на сум і розчарування, які, ніби осінні листки, «вітер порозвіював».
Лауру ми бачимо очима закоханого поета. Вона реальна і нереальна водночас. Це прекрасний ідеал. Якою зображує любов Петрарка? Вона не є гріховною: це благо, що посилається людині. Любов очищає душу, облагороджує її, допомагає відчути красу реального світу.
Сонет 367 (переклад Павличко)
Де погляд ніжний, де чарівний вид
Де постать горда, де струнка постава,
Де мова та бентежна й величава,
Що завдає негідникові встид?
Де сміх, що жалить того, хто набрид?
Де та душа, що, мов зоря яскрава.
Висока й гідна владарського права.
Небесну нам осяяла блакить.
Я вами дихаю, для вас палаю.
Я народивсь для вашого єства.
Без вас мені нема й не треба раю;
Як радість відійшла моя жива,
В словах надію я плекав без краю.
Та вітер порозвіював слова.