Автор поеми «Слово про похід Ігорів» активно послуговується розмаїттям художніх засобів для посилення емоційного впливу та образності. У тексті майстерно вплетені гіперболи, метафори, порівняння, епітети та персоніфікації, що створюють унікальну поетичну тканину твору.
Основні тропи та стилістичні фігури
- Фольклорна символіка: використання образів, що мають глибоке народне коріння, наприклад: князі — «чотири сонця», «молоді місяці»; «зегзиця»-чайка як символ туги; «чорні хмари» як уособлення половців.
- Епітети: влучні означення, що підкреслюють характерні риси, такі як «борзії коні», «красні дівки», «чисте поле», «сірі вовки», «черлен стяг», «біла хоругва».
- Персоніфікація природи: надання явищам природи людських властивостей, що особливо яскраво проявляється у звертаннях та плачі Ярославни.
- Метафори: перенесення ознак з одного явища на інше, зокрема: «щебіт солов’їв заснув», «говір галок пробудивсь», «кривавії зорі світ провіщають», «іти дощу стрілами з Дону».
- Художній паралелізм: зіставлення картин природи та людського життя: «тут кривавого вина не достало, тут пир докінчили хоробрі русичі: сватів своїх напоїли і самі полягли за землю Руську».
- Метонімія: заміна слова на основі суміжності понять: «дрімає в полі Олегове хоробре гніздо», «тут Ігор князь пересів із сідла золотого у сідло невольниче».
- Рефрени: повторення ключових фраз для посилення головних ідей: «о Руська земле, уже ти за пагорбом!», «за землю Руську, за рани Ігореві», «Ярославна рано плаче».
Приклади з тексту
- ”Кричать вози їх опівночі, МОВ ЛЕБЕДІ СПОЛОХАНІ” — порівняння.
- ”НИКНЕ ТРАВА жалощами,/ДЕРЕВО з туги к землі КЛОНИТЬСЯ” — метафора.
- ”Високо сидиш ти на своїм золотокованім столі, підпер гори угорськії своїми залізними полками” — гіпербола.
- ”Зметнувсь на борзого коня/і скочив з нього СІРИМ ВОВКОМ” — порівняння.
- ”А сам під ЧЕРЛЕНИМИ щитами/ на КРИВАВІЙ траві/ погублений” — епітет.
- ”На Немизі снопи стелять головами,/ молотять ціпами харалужними,/на току життя кладуть,/віють душу від тіла” — алегорія.
- ”Бо ЛЕЛІЯВ ТИ князя на хвилях,/СЛАВ ТИ йому зелену траву на своїх берегах срібних” — метафора.