Творчість Миколи Куліша в контексті української драматургії
Микола Куліш формував свій творчий метод, спираючись на драматургічну спадщину таких українських класиків, як І. Карпенко-Карий та М. Старицький. Від них він успадкував поетику народних характерів, конфлікт на основі зіткнення соціальних груп «багатих» і «бідних», а також прийоми фольклоризації та введення комедійних елементів. Водночас драматурга турбувала тематична обмеженість сучасної йому літератури 20-х років, яка, на його думку, створювала твори «на сьогоднішній день» і не порушувала глибоких питань. Тому Куліш ставив перед собою та літературою високі інтелектуальні й духовні завдання, невпинно працюючи над вдосконаленням власної майстерності.
«Патетична соната» – нова форма української драми
Створена у 1929 році, драма «Патетична соната» стала яскравим зразком модерної драматургії та значно відрізнялася від попередніх творів автора, зокрема від п’єси «97». Через зображення національної революції та критику російського шовінізму твір був негайно заборонений в Україні. Проте його переклали російською мовою, і режисер Олександр Таїров у 1931 році здійснив постановку у своєму камерному театрі. Український оригінал на той час було знищено. Події у п’єсі розгортаються на Великдень навесні 1917 року на тлі революційних збурень.
Ключові новаторські риси п’єси
Автор поєднує живу розмовну мову з художньою, створюючи символічний та інтертекстуальний простір. Новаторство Миколи Куліша проявилося в кількох аспектах:
- Структура персонажів: У п’єсі відсутній традиційний список дійових осіб. Персонажі з’являються впродовж дії, а їхні імена можуть трансформуватися (наприклад, Батько стає Ступаєм, а згодом – Ступаєм-Ступаненком).
- Роль ремарок: Твір містить надзвичайно розгорнуті ремарки, які є роздумами ліричного героя, його зверненнями до глядача та детальними описами декорацій. Вони написані як поезія в прозі.
- Інтермедіальність: Драма тісно пов’язана з музикою. Назва відсилає до твору Бетховена 1799 року, основа якого — боротьба сильних почуттів. Текстуальна структура п’єси відтворює емоційний розвиток сонати. Твір також насичений звуковими ефектами: від церковного співу до побутових шумів.
- Символізм: П’єса сповнена символів. Наприклад, західний вітер уособлює надію на подих європейських ідей в Україні.
Символізм персонажів
Кожен герой у драмі є носієм певної ідеї. Марина втілює сучасну національну ідею, що робить ставку на збройну боротьбу. Її батько, Ступай, репрезентує патріархальні погляди, зациклені на минулому, які автор подає з іронією. Андре, вдаючи закоханого у Марину, насправді символізує російський імперський рух. Ліричний герой Поет (я) уособлює творчу інтелігенцію. Автор підводить до думки, що поразка національної революції значною мірою була спричинена тим, що поети, надмірно захопившись ідеями, зрештою зрадили її. Твір містить афористичні висловлювання про комунізм та застереження, що російська імперія в будь-якій формі залишатиметься ярмом для України.