Романтизм як напрям у літературі та мистецтві: естетичні принципи, особливості світосприйняття, художні відкриття і найвидатніші представники


План відповіді

  1. Французька буржуазна революція дала поштовх зародженню романтизму. Свобода особистості, нації, творчості — основні гасла революції.
  2. Повне розчарування в буржуазній реальності як визначальна риса романтизму.
  3. Романтизм двосвіття свідомості романтиків.
  4. Культ природи
  5. Романтичний герой та внутрішній світ людини.
  6. Літературні жанри та представники романтизму.

Романтизм — літературний напрям, який ствердився у європейській літературі на межі XVIII—XIX століть. Головними подіями, що дали поштовх зародженню романтизму, були Французька буржуазна революція 1789-1794 рр. та наполеонівські війни, що розпочалися після неї.

Основна вимога нової доби — свобода особистості, нації, суспільної діяльності, а в мистецтві — свобода творчості. Ідеї французької революції, гасло «свобода, рівність, братерство» мали велику привабливу силу, закликали народи Європи до боротьби Її свої права. У боротьбі за свободу народжується і нове мистецтво — романтизм, виникнення якого пов'язане з докорінною зміною поглядів, що склалися після Великої французької буржуазної революції. Просвітники ідейно підготували революцію. Але «царство розуму» і справедливості не настало. Революція проголосила свободу особистості, але й породила буржуазний лад, дух користолюбство та егоїзму. Поразка революції призвела до поширення насильства й терору. Розчарування в наслідках революції та просвітницьких ідеях і водночас рішуче неприйняття буржуазного суспільства стали соціально-ідеологічною передумовою романтизму. Особливу неприязнь у романтиків викликав сам спосіб життя буржуазії з її бездуховністю, егоїзмом, меркантильністю й вульгарністю, неприхованим цинізмом до людини, її ідеалів.

Визначальною рисою романтизму є повне розчарування в буржуазній реальності (світова скорбота) та рішуче її неприйняття. Романтики уникали зображення реальності, занурюючись у світ своїх мрій, сподівань, або ж зображали її гостро сатирично, за допомогою гротеску, іронії та фантастики. Для поетики доби романтизму характерне тяжіння до символу й символіки, які допомагали автору підкреслити головний, духовний зміст у своїх творах.

Свідомості романтиків притаманне романтичне двосвіття. Реальність розпадається на буденне «тут» (реальний, матеріальний, бездуховний, вульгарний і потворний світ) і романтичне «там» (світ мрії, ідеальний, духовний, прекрасний). Заперечуючи буржуазну сучасність, романтики вбачали джерело ідеального в минулому (виникає інтерес до Середньовіччя, з'являється історичний роман, засновником якого вважається Вальтер Скотт) або в майбутньому (фантастика, фольклор), а незайманій природі та екзотиці Сходу, яка протиставлялася буржуазній цивілізації, в релігії (звідси містичні мотиви, біблійна образність).

Типовим для романтичної літератури був культ природи й природного. Краса незайманої природи протиставлялась потворності, протиприродності буржуазної цивілізації. Зіткнення ідеалу і дійсності, духовного й прекрасного з бездуховним, матеріальним, потворним породжує основний романтичний конфлікт художнього твору.

Література доби романтизму виявила свого героя, який передає авторське ставлення до дійсності. Це незвичайний герой, зображений у незвичайних обставинах. Йому властиві сильні почуття, гостра реакція на світ. Він протистоїть натовпу, нехтує законами, яким підкоряються інші. Романтичний герой самотній, розчарований, стражденний

Для романтиків характерна увага до внутрішнього світу людини. Бони відстоювали свободу особистості як основу життя. Виступали за щирі, людські стосунки, не приймали лицемірства, фальші, насильства.

Романтична література мас свою систему жанрів: чільне місце серед них посідають ліричні (балада, елегія, лірична поема, дружні послання). Серед прозових— психологічна повість, новела, літературна казка. У цей період створюються жанри роману (В. Скотт, Ж. Санд, В. Гюго), поеми (Дж. Г. Байрон. Г. Гайне. А. Міцкевич).

Найвизначніші представники романтизму—Дж. Г. Байрон, В. Скотт (Англія), Е. Т. А. Гофман, Г. Гайне (Німеччина). А. Міцкевич (Польща). Ш. Петефі (Угорщина), Ф. Купер, Е. По (США), В. Гюго, Ж. Санд. А. Дюма (Франція), В. Жуковський, К. Рилєєв, К. Батюшков (Росія).

Таким чином, для романтизму характерне протиставлення дійсності ідеалу, змалювання незвичайних героїв у незвичайних обставинах заглибленість у внутрішній світ людини