Ренесансне сприйняття кохання в сонетах Вільяма Шекспіра (на прикладі прочитаних творів). Сонет


План відповіді

  1. Особливості ліричних сонетів Шекспіра.
  2. Шекспірівський образ кохання— «смаглява леді».
  3. Кохання —радість і страждання, щастя і натхнення.

Сонети Шекспіра належать до видатних зразків ліричної поезії епохи Відродження. В них звучать теми кохання, дружби, роздуми про життя, про мистецтво.

Особливість, що відрізняє сонети Шекспіра. —це передача найпотаємніших переживань людини у незвичайних образах. І досі вчені сперечаються, кому ж присвячені сонети Шекспіра, хто були прототипами шекспірівських сонетів?

Усі сонети Шекспіра поділяються на три групи:

  • Сонети, присвячені другові;
  • сонети, присвячені коханій, «смаглявій леді»;
  • сонети, а яких оспівується радість і краса кохання.

Всього залишилося 154 сонети Шекспіра, 28 з них присвячені коханій, смаглявій чорноволосій леді. Серед можливих прототипів «смаглявої леді» називають доньку придворного музиканта Емілію, придворну даму королеви Єлизавети Мері Фіттон та інших жінок. Але розшук коханої Шекспіра —справа безплідна, оскільки він писав не про якусь реальну жінку, а створював сам образ кохання, яке пережив. Не так важливо, кому присвячував сонети Шекспір, головне, що він розкрив усе багатство й розмаїття проявів кохання, показав невмирущість цього почуття. В сонетах перед нами постає образ смаглявої чорноволосої жінки, привабливої і дотепної, співчутливої до чужої біди, але непостійної.

Свої сонети, присвячені дамі, Шекспір будує за принципом контрасту і полеміки з любовною лірикою, що вже існує. Якщо в сонетах ангелоподібна красуня горда та недоступна, то Шекспір прагне намалювати живу жінку. Вона — смаглява леді, не дуже вродлива, але для поета, закоханого в неї, здається найгарнішою. У своїх вчинках вона непослідовна і підкоряється тільки голосу пристрасті. У 130-му сонеті Шекспір сміливо протиставляє образ своє коханої шаблон йому поетичному портрету красуні. Він описує її як земну звичайну жінку: очі в неї на зорі не схожі, і вуста в неї не коралові, і по землі вона ступає не як богиня, а як звичайна жінка. Попри це, він називає кохану «моя цариця» і каже, що іншої кращої за неї. знайти не можна.

Якщо перший цикл сонетів можна вважати гімном на честь дружби, то в другому циклі — не тільки оспівування кохання, але й трагічне зіткнення кохання і дружби. «Смаглява леді» зрадила поетові з його другом. Поет віддає другу свою кохану, попри те, що жорстоко страждає.

В сонетах Шекспіра звучить скорбота про те, що все земне невічне, тлінне. Ілюзія потойбічного блаженства чума Шекспіру, людське безсмертя він бачить у славі і в нащадках. Він радить своєму другою одружитися, щоб бачити свою молодість відродженою в дітях.

Кохання, за Шекспіром, приносить не тільки радість, але й страждання. Кохання—те, що робити людину щасливою і дає натхнення. Може тому в сонеті № 29 поет пише:

Я промінять ніколи б не хотів

Твою любов на владу королів.

Не буду я чинити перешкоди

Єднанню двох сердець. То не любов.

Що розцвіта залежно від нагоди

І на віддаленні згасає знов

Любов — над бурі зведений маяк

Що кораблям шле промені надії.

Це — зірка провідна, яку моряк

Благословляє в навісній стихії.

Любов — rte блазень у руках часу.

Що тне серпом своїм троянди свіжі

І щік, і уст незайману красу.

Той серп любові справжньої не ріже.

Як це брехня — я віршів не писав,

І ще ніхто на світі не кохав.

Переклад Д. Паламарчука