План відповіді
- У «Мертвих душах» Гоголь розкриває мерзенність кріпацтва.
- Картина економічного і морального занепаду кріпосницького ладу через зображення життя поміщиків: Манілова, Коробочки, Ноздрьова, Собакевича. Плюшкіна.
- Чичиков — буржуазний підприємець зародження капіталізму в Росії.
Поема «Мертві душі»— епічна поема, головний герой якої—образ батьківщини. Любов до неї, до її народу автор виразив у ліричних відступах.
Всі епізоди твору об'єднані образом Чичикова.
Гоголь виразно намалював образи поміщиків, яких називали «хазяями» країни, що розпоряджалися долею народу, керували економікою країни, а фактично жили коштом народу. Письменник своїм твором розкрив мерзенність кріпацтва, розповів про зародження в 30-ті роки XIX ст. капіталізму. Картина економічного розпаду кріпосницької системи розкрита Гоголем через образи поміщиків, зображенням їхніх володінь
Манілов —поміщик, у володіннях якого не зустрінеш жодної працюючої людини. Всюди —лінь, недбалість, безтурботність, неробство. Пуста мрійливість, що закінчується будовою повітряних замків. Задоволення собою, сентиментальність в судженні про інших, розумова обмеженість—все це наслідки кріпацтва, звичка жити чужим коштом, чужими думками, з усмішкою розоряти своїх селян. «Маніловщина» —сентиментальна мрійливість, під якою криються егоїзм, бажання спокою, нерозуміння дійсності.
Поміщиця Коробочка — хазяйка 80 душ. Домовита, охайна, запаслива, всіх померлих знає напам'ять, продає всі продукти свого господарства і своїх селян. Обмежена, недосвідчена, забобонна, пожадлива до наживи. Гоголь говорить, що таких Коробочок можна зустріти серед столичних аристократів.
Безшабашний Ноздрьов своє життя перетворив на вічне свято. П'яні кутежі, собаче полювання, карти — це все чим заповнене його життя. Безпринципний шахрай, брехун і бешкетник. Таким його зробило кріпацтво, безконтрольна поміщицька влада, де єдиний закон —це бажання його натури. Ноздрьов живе коштом праці селян, яких розорив, утримує в порядку тільки псарню.
Кріпосник Собакевич — кулак зі звіриною натурою, грубий, потворний, незграбний. Це підкреслюють усі речі, що оточують його. Схожий на ведмедя, він головною турботою життя зробив їжу. Практичний, слідкує за господарством тому, що інакше воно не дасть доходів. Шахрай, усіх оточуючих вважав такими ж, готовий із будь-якої справи зробити вигоду. Ім'я його стало загальним виявленням грубості, незграбності.
Поміщик Плюшкін — уособлення морального падіння, духовного зубожіння. Ощадливість його перейшла у жадібність. Пристрасть накопичування лишила його останнього розуму. Усе гине навкруги нього, гниє, пропадає, розорюється. Селяни, коштом яких він живе, «мруть як мухи», біжать від нього. Плюшкін —живий покійник, людиноненависник, «проріха на людстві».
Всі ці образи поміщиків і є мертвими душами, яким автор виносить сувору догану, викриває весь феодально-кріпосницький лад, підкреслює типовість образів поміщиків.
Поміщики — все ще хазяїни життя. Та вони розоряються, недосвідчені, грубі, нездатні до праці, вони приречені на загибель. На зміну їм приходить новий хижак, більш пристосований і активний.
У цих обставинах і з'являється серед російських поміщиків Чичиков — типовий буржуазний підприємець епохи зародження капіталізму в Росії. Поміщики розорюються —Чичиков здобуває багатство. Та не працею, він шукає легких способів наживи. Він такий же паразит, як і поміщики, тому що прийшов розоряти рідний край, рідний народ. Гоголь через образ Чичикова затаврував паразитизм буржуазії.
«Мертві душі» (уривок)
«Один Бог хіба що міг сказати, який був характер Манілова. Є рід людей, відомих під іменами: люди так собі, ні се ні те, «ні в городі Богдан ні в селі Селіфан», за словами приказки. Може, до них слід прилучити й Манілова. З вигляду він був чоловік показний; риси обличчя його були не позбавлені приємності, але в цю приємність, здавалось, занадто було передано цукру; в манерах і зворотах його щось ніби запобігало прихильності й знайомства. Він посміхався знадливо, був білявий, з голубими очима. В першу хвилину розмови з ним не можеш не сказати: яка приємна й добра людина! Дальшої хвилини нічого не скажеш, а третьої скажеш: чорт знає, що таке! —і відійдеш геть далі; коли ж не відійдеш, то відчуєш нудьгу смертельну. Від нього не діждешся ніякого живого або хоч задирливого слова, яке можеш почути майже від усякого, коли торкнешся зачіпливої для нього речі».
Переклад за ред. К. Шмиговського