План відповіді
- Основа сюжету і головна проблема трагедії.
- Завдання Мефістофеля — спокусити Фауста, довести його духовну нестійкість.
- Кохання Фауста і Маргарити — сильніше за диявольський розрахунок.
- Єдність образів Мефістофеля і Фауста для Ґете.
В основу сюжету трагедії «Фауст» покладено старовинну легенду про вченого, що уклав угоду з дияволом. Але Гете суттєво переробляє сюжет, ставить питання, актуальні для свого часу. Головна проблема твору визначена ще у пролозі — це одвічні філософські питання: «що таке людина», «в чому її суть».
Завдання Мефістофеля — спокусити Фауста, зіштовхнути його з морально бездоганної позиції. Мефістофель постає як втілення крайнього скепсису, недовіри до божественної, піднесеної природи людини. Недарма Мефістофель почуває себе в рідній стихії у погрібці Авербаха. П'яне гульбище, ниці пристрасті, розгул хтивості, що панує там, —усе це якнайкраще відповідає уявленню чорта про людину. На думку Мефістофеля, нескладно втягнути людину у вир сумнівних насолод та розваг. Але для Фауста таке «солодке життя» не має ніякої цінності.
Мефістофель переконаний в нерозбірливості чоловіка в коханні, він намагається довести, що людина не знає справжньої любові, а лише шукає плотських утіх. Він підштовхує Фауста до обману, спричиняє трагедію Маргарити. Але, попри драматичну розв'язку, кохання виявляється сильнішим за диявольський розрахунок.
Кохання Фауста і Маргарити було справжнім, воно збагатило душу героя, пробудило в ньому почуття відповідальності за долю іншої людини. Фауст страждає від визнання своєї провини перед Маргаритою. Кохання духовно очистило їх обох. Тому в кінці частини на слова Мефістофеля: «Вона приречена!» — лунає голос із неба: «Врятованії!» Господь дарує духовне рятування Маргариті та Фаусту за їхнє кохання. Мефістофелю не вдалося довести, що любов — пише «пусті слона», задуми диявола зазнають поразки.
У своїй боротьбі з невтомним, цілеспрямованим шукачем істини Фаустом Мефістофель винахідливий, але його скептицизм тільки допомагає героєві зрозуміти «верх премудрощів земних*. «Придбати» саме Фаустову душу йому виявляється і тяжко, і не під силу, бо в духовній боротьбі Фауст не слабкіший за нього.
Мефістофель — це філософський образ. Він певною мірою «прогресивний», «корисний», бо, за його словами, він «... тої сили частка, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого». Його не можна назвати просто носієм зла. Мефістофель не тільки знищує щось недосконале в житті, а й звільняє шлях до досконалішого. Він допомагає Фаусту шукати себе, загострює його розум.
Сам Ґете сприймав образи Фауста і Мефістофеля у нерозривній єдності. Але ця єдність особлива, це постійна боротьба різних начал у людині, що визначають її духовний рух і моральну стійкість.