Образ Печоріна як «героя нашого часу» в романі Михайла Лєрмонтова


План відповіді

  1. Тема роману.
  2. Образ Печоріна— портрет героя свого часу, складений «із пороків усього покоління».
  3. Трагічність долі незвичайних людей — хто винний?

Роман М. Лєрмонтова «Герой нашого часу» ставить і вирішує найголовніше питання того часу: молоде покоління 30-х років XIX століття не знаходило застосування своїм силам та енергії, своїм здібностям та розуму, в'януло без боротьби і мети. Молоді люди, маючи великий потенціал, стають «зайвими» у суспільстві, що виховало їх, залишаються далекими від народу.

Усі повісті роману об'єднані образом Печоріна. У передмові до роману Лермонтов пояснює свої творчі принципи. Доля однієї людини хвилювала письменника тому, що вона була відображенням долі багатьох. Змальовуючи Печоріна, автор створив портрет героя свого часу, портрет, складений «із пороків усього покоління» у повному їх розвитку.

Лермонтов ставить питання: хто винний у трагічній долі цілого покоління? Автору було важливо з найбільшою об'єктивністю, глибиною та все сторонністю розкрити характер і внутрішній світ героя. Тому він у кожній повісті роману розташовує Печоріна в іншому середовищі, показує його в різних обставинах, у сутичках з різними людьми. Кожного разу Печорін відкривається з нового боку, показує нові грані характеру. З цією метою Лермонтов дає в романі трьох розповідачів: Максима Максимовича, автора і самого Печоріна (щоденник).

Про вчинки героя розповідають інші, а про свій внутрішній світ він веде розповідь сам. Він пише, що не знайшов застосування своїм здібностям та місця у житті. Місце дії—Кавказ —обрано не випадково, туди висилали людей, які були не до вподоби уряду, тих. хто критично мислив. За своїм характером, своєю поведінкою Печорін належав до таких людей. Фрагментарність роману (5 повістей) дозволяє Лермонтову не розповідати біографію героя, обмежуватись натяками, але ці натяки розуміли читачі того часу.

У романі Лєрмонтов поставив питання про трагічність долі незвичайних людей та про неможливість для них знайти застосування своїм силам. Замість великих справ, на які герой здібний, він живе в бездіяльності. У своєму романі автор суворо судин, не тільки режим 30-х років XIX ст., але й звинувачує представників російського суспільства, що не зуміли у важкий час стати достойними спадкоємцями своїх батьків-декабристів, не зуміли знайти справжнього місця у житті і боротися за зміни у ньому.

Адже сучасниками Печоріна були Бєлінський. Герцен, Огарьов. сам Лермонтов, що знайшли своє Місце у житті. На відміну від них, Печорін не піклувався про долю батьківщини, народу. Читаючи роман, можна помітити, що слова «Батьківщина», «народ» у щоденнику Печоріна не зустрічаються.

Він зайнятий тільки своєю особистістю, його цікавила тільки власна доля. Невміння спілкуватися з людьми інших кіл суспільства призвело героя спочатку до самотності, зробило його «зайвою» людиною у суспільстві, потім породило в ньому індивідуалізм та егоїзм. Відхід від людей, від потреб батьківщини спустошує навіть незвичайних людей. Сам Лермонтов казав, що Печорін — «це портрет, складений із пороків усього нашого покоління».

Цим романом Лєрмонтов змушував замислитися над тим, як вилікувати покоління від цієї хвороби. Роман відповідав на питання: хто винний утому що молоді люди, сильні та розумні, стають моральними каліками Автор запевняє: винне суспільство, соціальні умови, у яких виховувався та жив герой, маючи «можливість в умовах кріпацтва жити паразитом».