Напруга й драматизм епохи в долі людини в романі Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері»


План відповіді

  1. Картина епохи у Франції на початку роману.
  2. Соціальні протиріччя того часу. Особливості історичної боротьби.
  3. Клод Фролло —образ похмурої ідеології церковників.
  4. Боротьба прекрасного й потворного, кохання й ненависті, світла і пітьми.
  5. Жорстока влада Людовика XI.

Події в романі відбуваються наприкінці XV століття. Роман відкривається картиною гамірного народного свята у Парижі. Пістрявий натовп городян та городянок зранку заповнив Палац правосуддя. Фламандські купці та ремісники, що прибули послами у Францію, кардинал Бурбонський, школярі з університету, королівські стрілки, танцівниця Есмеральда, жебраки, потворний дзвонар собору Квазімодо —таке широке коло образів одразу постає перед нами. Свято блазнів, вистава середньовічної містерії у Палаці правосуддя, похмура Гревська площа, зловісні башти Бастилії, і над усим цим — важка громада собору, похмурого і разом з тим величного символу Середньовіччя, — есе це створює картини епохи. Це був той «місцевий колорит», відтворення якого французькі романтики вважали одним із найважливіших завдань мистецтва.

Гюго зумів не тільки відтворити колорит епохи, але й показати соціальні протиріччя того часу. Безправний народ протистоїть у романі дворянству, духовенству, королівським чиновникам, що мають владу і силу. Характерна сцена, у якій Людовик XI підраховує витрати на спорудження тюремної клітки, не звертаючи уваги на благання в'язня, що знаходиться у ній. Гюго передає особливості історичної боротьби епохи, коли король, з одного боку, придушував свавілля окремих феодалів, що заважали централізації державної влади в його руках, з дру того боку жорстокими мірами стверджував владу феодалів простим народом.

Не останню роль грала церква. Змалювання собору недарма посідає чільне місце у романі. Один із головних персонажів - архідиякон собору Клод Фролло— уособлює в собі похмуру ідеологію церковників. Суворий фанатик, він присвятив себе вивченню науки, але середньовічні науки були тісно пов'язані містикою та забобонами. Людина незвичайного розуму, Фролло скоро відчув безсилість цієї премудрості, та релігійні забобони ж дозволили йому вийти за Ті межі. Він штучно придушував у собі людські бажання, та не міг встояти перед спокусою, що викликала у нього дівчина-циганка. Фанатичний монах став цинічним, грубим у своїй пристрасті, відкриваючи до кінця свою ницість та жорстокість.

Гарна зовнішність, блиск мундира прикриває порожнечу легковажність та внутрішню нікчемність молодого дворянина, капітана Феба де Шатопера. Роман побудований на контрастах Прекрасне й потворне, кохання й ненависть, світло та пітьма протистоять одне одному, переплітаються, вступають у боротьбу. У потворі Квазімодо пробуджується коханий. Фролло стає злодієм.

Цей роман про середньовічний Париж несе у собі відгук подій сучасності. У ньому вже звучить тема принижених, у ньому росте гул народного виступу. Потворний у романі не Квазімодо, не грішний Фролло, а жорстокий, холодний король Людовик XI. Саме він наказує стріляти у натовп. Саме він посилає на шибеницю Есмеральду. Вартість прутів залізної клітки для короля дорожча, ніж життя в'язня, що знаходиться в ній.

Таким чином, В. Гюго у романі не просто розповів про життя Франції у XV столітті, а розкрив драматизм епохи в долі людини