План відповіді:
- Основна ідея циклу Міцкевича «Кримські сонети».
- Почуття автора через образ ліричного героя.
- Самотність і туга поета за батьківщиною на фоні краси кримської природи.
- Душевний стан пілігрима в сонетах «Акерманські степи», «Морська тиша», «Плавба», «Буря».
«Кримські сонети» — вершина творчості А. Міцкевича періоду його перебування в Росії, а саме восени 1825 р. у Криму.
Основна ідея циклу «Кримські сонети» —ностальгія за батьківщиною, яку був змушений залишити митець. Усі вірші збірки пов’язує між собою образ ліричного героя. Саме його еволюція становить головний інтерес автора. Цикл починається сонетом «Акерманські степи», який є прологом до усієї збірки, але головна тема його — любов до батьківщини. туга за нею — буде розвиватися упродовж усієї збірки
Ліричний герой — пілігрим, від імені якого йде мова в сонеті. — це сам автор, який тонко сприймає конкретну дійсність —природу, предмети оточення, але у своїх думках дуже далекий від цієї конкретної дійсності, бо всі його мрії про батьківщину, яку палко кохає, за яку вболіває, яку хоче бачити вільною і незалежною. Пейзаж у сонеті не є головним, бо поезія створена не лише заради опису степу. Пейзаж виконує подвійну функцію: з одного боку, функцію тла для роздумів, мрій, почуте і прагнень поета; з другого боку, свої тривожні мрії і почуття Міцкевич передає через пейзажні малюнки. Автор створює образ мороку, серед якого не видно «ні шляху, ні кургану». Образ сутінок символізує самотність поета, закинутого на чужину, відірваного від своєї землі, від друзів.
Поет описує спокій, гармонію у природі. Вдаючись до метафори, він називає акерманські степи «сухим океаном», де пливе, мов човен, візок в зеленій гущині. Природа спить. Скрізь тиша, така, що чути навіть метелика, який тріпоче крильцями в нічній імлі. Тиша в душі героя має гіркий присмак, оскільки він не чує «голосу з Литви» — своєї рідної країни. Для вигнанця тиша в природі стає не душевним притулком, а нагадуванням про розрив із батьківщиною, про самотність і невимовний біль.
Образ тиші плавно переходить у другий сонет «Морська тиша» в якому йдеться про тишу на морі. Автор використовує прийом олюднення для змалювання спокою на морі.
Вітрила, подібні хоругвам, коли війну скінчено.
Дрімають на щоглах голих;
Корабель легким порухом
Колишеться, начебто прикутий ланцюгом.
Цей засіб допомагає відтворити єдність людини й природи, показати душевний стан особистості через образи природи. Тиша на морі, як і на суші, не дає бажаного спокою ліричному герою, який страждає на чужині, згадує минуле, безсилий забути рідний край. Від змалювання тиші у природі автор переходить до зображення тривожної тиші в душі ліричного героя — наче затишшя перед бурею.
У сонетах «Плавба» і «Буря» морську тишу раптом порушує шум завії, гуркіт хвиль, стривожені голоси матросів.
У сонеті «Плавба» автор описує свій внутрішній стан, який зіставляє зі станом корабля напередодні бурі. Самотньому герою над усе близькі море, буря, шторм — це символи мужності, свободи, нескореної душі, а саме така вона в мандрівника.
Сонет «буря» передає душевний стан пілігрима під час шторму. Він не боїться смерті, але заздрить тим, хто зберіг у собі віру в порятунок, хто грізної години відчуває плече друга, якого можна обняти на прощання. Міцкевич обирає предметом зображення найкращі місцевості Криму: Байдари — мальовничу долину. Чатир-Даг — найбільшу вершину Кримських гір на Південному березі. Аю-Даг — «Ведмідь-гору». Алушту тощо. Краса природи полонить серце ліричного героя, пробуджує поетичне натхнення. Також описи Криму за допомогою прийому «психологічного паралелізму» сприяють розкриттю внутрішнього світу романтичного ліричного героя.
Бахчисарай
Великі та німі Гіреїв двір і сад!
По ґанках, що мели покірних баш тюрбани.
Через потуги трон і любощів дивани
Літає сарана, повзе холодний гад.
Повився темний плющ і дикий виноград
По вікнах, по стіні подобою альтани;
Руїна— пише тут на мурах гість незнаний.
Як Валтасарові, на віковічний згад.
А в залі ще стоїть окраса мармурова:
Гарему то фонтан. Сльоза його перлова
Спадає по сльозі і промовля щомить:
«О де ви, де тепер, любов, могуття й славо.
Що мали у віках сіяти величаво?
Ганьба! Немає вас, а джерело дзвенить»
Переклад М. Рильського