Духовний світ людини в романі О. Пушкіна «Євгеній Онєгін»


План відповіді

  1. Роман у віршах «€вгеній Онєгін» Пушкіна —перший реалістичний роман.
  2. Життя і розчарування головного героя.
  3. Образ романтика-мрійника Ленського.
  4. Ольга та Тетяна Ларіни: зовнішня і внутрішня краса.

Роман у віршах «Євгеній Онєгін»—перший реалістичний роман, де яскраво виявилися риси реалізму: показ впливу середовища на людину, сприйняття особистості в соціально-історичному плані, правдивість зображення змалювання типових героїв у тилових обставинах. Поет створив повну і точну картину життя російського суспільства свого часу. Він змальовує побут і звичаї різних груп дворянства. Розкриває поет і їхній духовний світ.

Головний герой роману—молодий дворянин Євгеній Онєгін, людина з складним, суперечливим характером. Але його суперечливість не стільки в особистості, скільки у часі. Онєгін виразив собою цілу епоху російського життя.

Уже в І розділі роману в подробицях розповідається про виховання Онєгіна, його освіту. Герой отримав традиційне для початку XIX ст. дворянське виховання, а дитинстві за ним ходили французькі вчителі та гувернери. Потім він виховував себе сам. Юнак мав звичку читати не перебираючи, хоча з усіх поетів йому найбільше подобався Байрон. Герой бездумно поспішає пізнати світське життя.

Проте поступово наступає розчарування. Онєгіну бракує високої мети, високих прагнень у житті. Він не знав, що йому робити, чим зайнятися.

Врятувати від душевної спустошеності не змогли Онєгіна ні дружба, ні кохання; ставши рабом аристократичних забобонів, він вбиває свого друга Ленського на дуелі Герой відмовився від кохання Тетяни, бо не зумів розгадати всю глибину її почуттів.

Покинувши маєток. Онєгін почав мандрувати, але й це не розвіяло його. Повернувшись до Петербурга, герой зустрів Тетяну, заміжню жінку, дружину свого родича, і покохав її. Кохання розбудило душу Онегіна, він не намагався його таїти. Хоч Тетяна і кохає Онєгіна, але високі моральні принципи не дозволяють їй зрадити чоловіка. До того ж вона знає, що покладатися на таку людину в суворій життєвій реальності не можна. Сценою побачення Онєгіна з Тетяною роман закінчується.

Пушкін у романі зображує різні характери, різні світи героїв. Протилежність Онєгіну — образ Ленського. Володимир Ленський — юний поет, він тільки-но закінчив курс у німецькому університеті і приїхав, щоб одружитися й зажити щасливо в колі сім'ї. Він захоплюється модними на той час філософськими вченнями і відірваною від життя романтичною поезією, він сприймає

людей та життя як романтик-мрійник, вірить у високу дружбу і вічне та ідеальне кохання. Герой гине при першому зіткненні з реальністю. Протилежні між собою сестри Ларіни — Тетяна та Ольга Ольга, молодша сестра Тетяни, приваблива, життєрадісна, але поет натякає на її бідний духовний світ:

Все в Ользі...

Та візьміть роман

Хоч би який, і дуже вірно

Там подано її портрет;

В нім любих без кінця прикмет,

Та він набрид мені безмірно.

Тетяна не приваблива зовнішньо її краса внутрішня. Вона несхожа на людей свого кола, тому й почуває себе самотньо, навіть серед рідних:

Печальна, дика, мовчазлива.

Неначе сарна полохлива,

Вона росла в сім’ї своїй

Немовби зовсім у чужій

Пушкін розкриває багатий внутрішній зміст героїні, її душевне благородство, щирість, глибину почуттів, вірність, почуття обов’язку.

Онєгін і Ленський, Тетяна і Ольга належать до одного середовища, але відрізняються один від одного своїм духовним світом.

«Євгеній Онєгін» (Уривок із роману)

Як рано міг він хитрувати.

Ховать надію, ревнувать.

Зневіру й віру викликати,

Здаваться хмурим, умлівать.

Являтись гордим і слухняним.

Холодним бути, полум'яним!

Як він томливо німував.

Як пломенисто промовляв.

Які листи писав недбалі!

В одній меті, з одним чуттям.

Як забував себе він сам!

Як очі й ніжні, і зухвалі

Умів звести і опустить

Чи послухняні сльози лить!

Як рано міг він хвилювати

Серця кокеток записних!

Коли ж хотілось покарати

Йому суперників своїх,—

Як він отруйно лихословив!

Які пастки на них готовив!

Та ви, володарі дружин,—

Був з вами другом завжди бій

Його любив і муж лукавий.

Фобласа давній ученик,

І недовірливий старик,

Що завжди віру мав міцну

В обід свій, в себе в жону.