Події розпочинаються влітку 1518 року. Зі Львова до Рогатина прямував купець Дропан, маючи на меті одружити свого сина Стефана з Настею, дочкою місцевого священника Луки Лісовського. Наречений радів майбутньому шлюбу, тоді як його батьки ставилися до бідніших родичів без особливого ентузіазму. Рідня Насті теж не була у захваті від “крамара”, але зрештою сторони дійшли згоди.
Перед весіллям Настя вирішила дізнатися свою долю у ворожки. Молода циганка напророкувала попівні два весілля, а також чоловіка, який ходитиме в шовках і перлах, але матиме руки по лікоть у крові.
У день вінчання, саме коли молодята перебували в церкві, сталася трагедія: на село напали татари. Вони вбивали людей, палили хати та захоплювали бранців. У полон потрапили і Настя зі Стефаном.
На ранок орда з награбованим майном та невільниками рушила на схід. Дівчат тримали окремо; тих, хто не міг йти, везли на возах, а хворих чоловіків безжально вбивали. Настя йшла з молитвою, що додавало їй сил, хоча її гнітили голод та страждання земляків. Серед усіх полонянок вона виглядала найспокійнішою, через що вартові почали називати її “Хуррем”, що означало “безжурна” або “спокійна”.
Дівчина не могла їсти татарську їжу з борошна та кінської крові, тому швидко знесиліла. Отримавши кілька ударів батогом, вона опинилася на возі. У напівпритомному стані вона шкодувала, що не послухала матір і не пішла в черниці — тоді б її, як “наречену Бога”, татари не чіпали.
Вночі на татарський обоз напали козаки, що дало Насті надію на порятунок. Проте татари чинили запеклий опір, особливо охороняючи жінок. Козакам вдалося відбити частину чоловіків, але в бою загинуло багато людей з обох сторін. Козаки були змушені відступити, а поранених татари жорстоко добили. Щоб зламати волю жінок, їм на шиї накинули мотузки, змушуючи йти пішки, а міцніших гнали разом із кіньми.
Незабаром валка дісталася Криму. Дівчат почали добре годувати, адже вони були цінним товаром і мали виглядати привабливо. Побачивши море, Настуня зрозуміла, що шансів на втечу більше немає. Наступного дня до табору прибули купці оглядати “живий товар”.
Дівчину викупив старий турецький купець Ібрагім разом із вірменським спільником. Вражені вродою Насті, вони вирішили дати їй відпочити та підгодувати, щоб згодом вигідно продати багатому панові у Кафі (сучасна Феодосія). Ібрагім планував прилаштувати її служницею до гарему. У Кафі, де щодня продавали тисячі невільників, діяла навіть християнська церква отців тринітарів, які викуповували полонених, але Насті це не допомогло.
Ібрагім та вірменин віддали Настю до спеціальної школи невільниць. Там вона змогла помитися та гарно вдягнутися. “Опікуни” були задоволені її перевтіленням. Серед невільниць Настя зустріла українок, що трохи її розрадило. Дівчата пояснили: тих, хто має червону стрічку, одразу не продають, даючи шанс родичам на викуп. За непослух тут жорстоко карали, а менш вродливих відправляли на важкі роботи. Настю ж почали вчити місцевої мови, грамоти та рахунку для служби в гаремі. Усвідомивши ситуацію, дівчина зрозуміла, що найвища цінність — це не здоров’я, як казав батько, а свобода.
Настуня вирішила старанно вчитися, вбачаючи в цьому шлях до порятунку. Вона жадібно вбирала знання, розпитувала вчителів та подруг, вивчала науку поводження з чоловіками. Дівчина помітила різницю між наставниками: Абдуллаг був добрим, але обмеженим релігійним фанатиком, тоді як італієць Річчі наголошував на вазі людського розуму та праці. Річчі, який насправді був венеціанським розвідником, розповідав про західних жінок, що займаються політикою та наукою, чим глибоко вразив Настю. Вона вперше задумалася про роль жінки в державі. Річчі навіть пропонував їй втечу, але дівчина вагалася.
Тим часом Стефан зібрав викуп і прибув до Кафи з польським посольством, але так і не знайшов кохану, не знаючи, що вона була зовсім поруч.
Минуло два роки. З вікна Настя побачила турецькі галери і дізналася про смерть старого султана. На трон зійшов молодий Сулейман, якому пророкували велич, а його майбутній дружині-чужинці — велику долю, повну добра і лиха. Незабаром дівчат повезли на ринок у Царгород (Стамбул). Подруг Насті розпродали, а її саму купили для гарему султана.
Потрапивши до палацу, Настя згадувала рідний дім. Її обрала собі в служниці одна з одалісок. Дівчина швидко пізнала інтриги, заздрість та звичаї гарему, де всі розмови точилися навколо султана. Це життя швидко їй набридло.
Одного весняного вечора візир повідомив одалісці, якій служила Настя, про візит падишаха. Пані почала чепуритися, наказавши слугам не дивитися в очі володарю. Насті ж було цікаво побачити чоловіка, перед яким тремтів світ. Коли Сулейман зайшов, вона стояла біля дверей. Він був статним, з розумними очима. Настя глянула на нього лише раз, але він зупинився, довго дивився на неї і наказав йти за ним.
Вона пішла, відчуваючи злість своєї пані. Султан, помітивши її переляк, сказав, що вона тепер сама стане панею. Настя сміливо нагадала йому про заборону Корану ґвалтувати невільниць. Здивований її знаннями та сміливістю, Сулейман почав розмову. Дівчина заявила, що може бути лише з тим, кого кохає, і що їй подобається чоловік, який не вважає її своєю річчю.
Султана розривали гнів і цікавість. Він запропонував їй владу в палаці, на що Настя відповіла, що хоче влади над усіма його землями. Це заінтригувало падишаха — почалася їхня “боротьба”. Після цієї зустрічі Настю перевели в розкішні покої, їй почали кланятися навіть вельможі. Сулейман закохувався в неї, бо вона нагадувала йому матір своєю правдивістю і твердістю.
Щоб навернути Настю в іслам, Сулейман звернувся до колишнього монаха-відступника. Той намагався переконати дівчину, але вона забажала поїхати на Афон помолитися Іверській іконі, хоча жінкам туди вхід заборонено. Султан, вражений її гідністю та красою, дозволив цю подорож, незважаючи на порушення звичаїв. Перед від’їздом вони мали відверту розмову в парку, де Настя (тепер Хуррем) сказала, що якби мала владу, будувала б лікарні та школи. Сулейман був захоплений її розумом.
На ранок, коли колишні власники Насті хотіли з нею зустрітися, їх прогнали, повідомивши про швидке весілля султана з Роксоляною.
На Афоні Настя, переодягнена в чоловічий одяг, молилася і розмірковувала про долю свого народу. Вона відчувала, що закохується в Сулеймана, але розуміла гріховність цього почуття та зради віри. Однак бажання отримати владу, щоб допомагати людям і захистити майбутніх дітей, переважило. Султан прибув за нею, і під час бурі на горі вони зблизилися.
Повернення до гарему викликало хвилю ненависті. Насті підкинули собаку з хрестом і написом “Твій калим”. Сулейман жорстоко покарав винних, але Настя, порушивши заборону входу на чоловічу половину, випросила помилування для своїх кривдників.
Сулейман подарував їй волю. Настя прийняла іслам, але відмовилася закривати обличчя, посилаючись на Коран, і нагадала про припис мати одну дружину. Це викликало занепокоєння вчених мужів.
Відбулося пишне весілля. Найкращим подарунком для Роксоляни стало звільнення українських полонянок. Згодом вона народила сина в річницю здобуття Стамбула, що за пророцтвом обіцяло дитині велику долю. Хуррем таємно охрестила сина і назвала Стефаном (для всіх він був Селімом).
Щоб зберегти таємницю хрещення, Роксоляна була змушена піти на злочин. Коли Агмет-баша почав шантажувати її, вона, зігравши сцену перед Диваном, домоглася його страти. Вона не вважала себе винною у вбивстві, але картала себе за брехню чоловікові. Пізніше вона зізналася Сулейману, що наказала вбити візира. Це зробило її в його очах рівною йому.
Влада Роксоляни зростала. Вона домоглася моногамії султана, керувала палацом, будувала мечеті та займалася благодійністю. Знайшовши свою вбогу матір, вона забрала її до палацу, що лише підняло її авторитет у народі.
Коли Сулейман пішов у похід, Роксоляна залишилася намісницею Стамбула. Вона народила ще сина Баязида та доньку Мірмаг. Султанка постійно переймалася питанням спадкоємності, адже за законом трон мав перейти до Мустафи — сина першої дружини. Вона почала плести інтриги проти пасинка.
У 1526 році почався похід на Угорщину. Сулейман здобув перемогу під Могачем. Повернувшись, він розповів дружині про бунт яничарів на початку його правління, який довелося топити в крові. Роксоляна зрозуміла, що для захисту сина Селіма їй потрібні не лише союзники, а й жорсткі дії.
Війни тривали. Хуррем просила чоловіка не затягувати походи, бо діти ще малі для утримання влади. Згодом вона разом із дітьми вирушила в подорож до Єгипту та на прощу до Мекки. Це було прикриттям для її плану усунення Мустафи, щоб відвести від себе підозри.
Під час подорожі пустелею та святими місцями Роксоляна зустріла дервіша, який передрік їй майбутнє: Мустафа загине від рук батька через її інтриги, Селім стане султаном, а Баязид підніме бунт і загине.
Роксоляна заповіла Селіму подарувати євреям Стіну Плачу. Вона їхала назустріч кривавим подіям, які сама ж і спланувала. Так завершився її другий Гаддж. А третій, як сказано в книзі, на неї чекав уже на Страшному суді.