Творчий доробок Івана Франка як поета включає десять прижиттєвих збірок, доповнених більш ніж п’ятьма сотнями окремих поезій. У своїй практиці Франко активно експериментував як з усталеними канонічними формами віршування («вольні сонети», «тюремні сонети», «тріолет», «буркутські станси»), так і з різними стилями, зокрема застосовуючи імпресіоністичний метод у циклі «В плен-ері». Він також звертався до традиційних фольклорних жанрів, таких як веснянки, пісні та думи, наповнюючи їх новим психологічним змістом у циклах «Веснянки», «Осінні думи», «Скорбні пісні». Для посилення художнього ефекту поет іноді вводив у свої твори цитати зі Святого Письма, давньоукраїнської літератури, наприклад, «Слова о полку Ігоревім» (цикли «На старі теми»), та запозичував назви з античних джерел («Semper idem»). Франко не уникав експериментів із вільним віршем, що засвідчує його цикл «Вольні вірші». У зрілий період його творчості домінують морально-етичні сюжети («Мій Ізмарагд», «Давнє й нове»), саморефлексійні настрої («Із днів журби») та філософсько-гуманістичні роздуми («Semper tiro»).
Художня специфіка збірки «Зів’яле листя»
Визначним зразком інтимної лірики Франка є поетична збірка «Зів’яле листя», жанр якої сам автор схарактеризував як ліричну драму. Твір має частково автобіографічну основу, відображаючи душевну трагедію ліричного героя, спричинену нерозділеним коханням та важкими життєвими обставинами. Збірка має чітку структуру і складається з трьох частин, або «трьох жмутків», що символізують різні етапи в житті поета. Автор свідомо ускладнює жанрову форму, зосереджуючись на глибоких стражданнях закоханого чоловіка та збагачуючи текст медитативністю й філософськими варіаціями інтимних переживань.
Композиція збірки розкриває еволюцію почуттів ліричного героя:
- У першому «жмутку» поряд із громадянськими мотивами домінує скорботна інтимна лірика.
- Поезії другого «жмутка» присвячені оспівуванню кохання та чарівної краси природи.
- Найсильніші та найдраматичніші переживання автор втілив у творах третього «жмутка».
Яскравим прикладом автобіографічності є вірш «Тричі мені являлася любов», де Франко розкриває історію свого щастя і горя, радощів і мук кохання. У цій поезії автор згадує своє перше кохання, Ольгу Рошкевич, яка, за його словами, відмовила йому у шлюбі через свою смертельну хворобу.