Творчість Марії Матіос та проблематика роману «Солодка Даруся»
Марія Матіос, яку альманах «Обличчя України 2004» назвав «Найпліднішою письменницею двох останніх років», і донині зберігає свою популярність та визнання. Творчий доробок письменниці виділяється на тлі сучасної постмодерної прози своєю україноцентричністю. Її твори характеризуються глибоким філософським осмисленням історії України, проникливим психологізмом та вишуканою мовою, збагаченою елементами народної творчості. Жанрова різноманітність її творів вражає своєю неординарністю: у її арсеналі є вірш, новела, повість, роман, «гомеричний романсимфонія», бульварний роман, психологічна драма, «драма на три життя», щоденник, книга кулінарних рецептів, методичка з народознавчих студій, сімейна сага в новелах та автобіографія.
Трагедія буковинського народу у творі
У романі «Солодка Даруся» авторка розкриває трагедію родини Ілащуків — Михайла, Матронки та їхньої доньки Дарусі. Ця сімейна драма виступає уособленням долі всього буковинського народу, який протягом років жив у страху та стражданнях. Під тиском окупаційної влади люди були змушені йти проти власної волі. Дехто корився, сподіваючись урятувати себе та рідних, інші не витримували наруги й обирали самогубство, а багатьох було знищено фізично чи морально.
Символізм ключових образів
Образ Дарусі є центральним, адже вона функціонує у двох часових вимірах, поєднуючи минуле з умовною сучасністю. Вона виступає головною героїнею в розділах «Даруся» та «Іван Цвичок», а також відіграє важливу, хоч і другорядну, роль у частині «Михайлове чудо». Через це авторка акцентує не стільки на персонажах, скільки на самій епосі, що провокувала злочини, і на тлі якої розгортається драма людської спокути. Марія Матіос розглядає образ Дарусі в широкому суспільному контексті. Стає зрозуміло, що героїня втратила голос через жорстокі історичні події та людську безжальність. Однак у момент найвищого душевного піднесення вона знаходить сили вимовити ключове слово для обраного нею чоловіка. Письменниця проводить паралель між Дарусею та Україною: обидві неодноразово обмануті, але в мить прозріння та відваги Даруся каже «Так!» чоловікові, що зумів торкнутися її душі.
На противагу цьому, для Івана Цвичка слово є зброєю для захисту від суспільства, адже, як кажуть, «він був одночасно завжди і скрізь». Його вважають диваком, оскільки він відкрито говорить про суспільні вади, які інші воліють сприймати як норму. Їхнє несподіване щастя викликає осуд односельців. Спочатку Іван відчував до Дарусі лише співчуття, але згодом їхні стосунки еволюціонують: від батьківської опіки до кохання чоловіка та жінки. Присутність Івана та звуки його дримби вгамовували головний біль Дарусі. Під впливом любові вона навіть змогла вимовити кілька слів у найбільш емоційні моменти. Та попри все, Даруся та Іван Цвичок залишаються приреченими на самотність та відчуження у своєму соціумі.
У творчості Марії Матіос жіночі образи часто виступають своєрідними віддзеркаленнями історичних процесів, що відбувалися на західноукраїнських землях у XX столітті. Саме через жіночі долі авторка ілюструє перебіг суспільних подій, майстерно поєднуючи західноукраїнський колорит, міфологічні мотиви та реальне історичне тло.
Колективна відповідальність та відсутність винних
Важливою особливістю твору є відсутність однозначно позитивних чи негативних героїв, що наближує його до реального життя. Марія Матіос не дає прямої відповіді на питання, хто є винним. Провина розподіляється між усіма: злими язиками, ворогами, забобонами, особистими гріхами і, безумовно, окупаційною владою, що принесла на цю землю війну, горе та зламані долі.