Цей літературний розбір вірша “А де ж те скіфське золото?” висвітлює ключові елементи твору, зокрема його жанр, тематику, ідею, основну думку та використані поетичні засоби.
Паспорт твору
Автор: Дмитро Кремінь
Жанр: ліричний вірш
Літературний рід: лірика
Вид лірики: філософська
Тема: рефлексія над долею втрачених духовних і культурних цінностей українського народу, з особливим акцентом на історичній спадщині Скіфії.
Ідея: утвердження важливості історичної пам’яті та зв’язку з корінням як основи для збереження національної ідентичності.
Головна думка: історична пам’ять є найціннішим скарбом нації, а її втрата призводить до духовної катастрофи. Справжнє “золото” — це не матеріальні артефакти, а глибока пам’ять, культура та національна душа.
Художні засоби
- Риторичні запитання: «А де ж те скіфське золото?», «Де Скіфія?».
- Епітети: «жахних століть», «залізнодзьобі грифи», «столітній ураган», «золота стріла», «розорений, розораний курган», «залізну кліть».
- Метафори: в душі – ярмо століть, золота ріка розлита, дзвенить під серцем золота стріла.
- Анафора: «А де…».
Особисте враження: Твір справляє глибоке враження, оскільки порушує проблему втрати зв’язку сучасників із власним корінням. Автор передає гострий біль за історичну спадщину, розграбовану та забуту. Особливо виразним є образ дзвону золотої сережки, що символізує невмирущий голос предків. Поезія спонукає до роздумів про те, що істинним багатством нації є не матеріальні цінності, а історична пам’ять, гідність та культурна спадщина.
Текст вірша “А де ж те скіфське золото?”
А де ж те скіфське золото?
В землі
справдешня золота ріка розлита,
чи відвезли у безвість кораблі,
грузькі трієри ольвіополіта,
просяяні пластини золоті
та пекторалі сонячну осяяність?
Чи їх забрали шторми на путі,
що мореплавцям дарував Гіпаніс?
А де ж ті скіфи-вої?
Де вони?
Чи їхнє сім’я звіяно до крихти?
Переловили їхні табуни
жахних століть залізнодзьобі грифи…
А де золотоносні ковалі?
В ярмі століть мої душа і вия.
Непам’ять і розор моїй землі
від Дарія до туменів Батия.
Розорений, розораний курган…
По пектораль прийшов сюди ізнов я,
чи захопив столітній ураган
безпам’ятства, безіменства, безмов’я?
Подарували нам залізну кліть,
Не золоту – під вічним зодіаком.
І вся моя історія стоїть
одним суцільним запитальним знаком.
Де Скіфія?
А кажуть, що була?
Де золото?
В космічній потерусі
Дзвенить під серцем золота стріла,
Дзвенить сережка золота у вусі…