Вправа 475. ВИБІРКОВИЙ ПЕРЕКАЗ ТЕКСТУ ХУДОЖНЬОГО СТИЛЮ З ДІАЛОГОМ
І. Прочитайте або послухайте уривок із повісті Степана Процюка «Аргонавти».
Текст прочитано.
ІІ. Опишіть ситуацію спілкування (учасники спілкування, місце, тема, мета). Оцініть вчинки та міркування Костя й Миколи.
- Учасники спілкування: однокласники Кость Онишкевич (потерпілий хлопець, який одужує в лікарні) та Микола (винуватець нападу).
- Місце спілкування: коридор травматологічного відділення лікарні (на тапчані).
- Тема спілкування: зізнання Миколи в організації побиття Костя через заздрість та прохання про вибачення.
- Мета спілкування: для Миколи — очистити сумління після сповіді, щиро покаятися та зняти важкий тягар вини; для Костя — з’ясувати мотив жорстокого вчинку та ухвалити рішення щодо кривдника.
- Оцінка вчинків і міркувань героїв:
- Микола: вчинив підло й боягузливо, найнявши чужих людей для розправи через чорну заздрість. Проте він знайшов у собі мужність прийти особисто, не ховатися за брехнею, щиро покаятися й прийняти будь-яке покарання. Це свідчить про глибокий моральний злам і початок його духовного відродження.
- Кость: спочатку переживає цілком зрозумілий спалах гніву, жагу справедливої помсти та бажання здати кривдника в міліцію. Але він зумів опанувати емоції, виявив дивовижну душевну зрілість, шляхетність і милосердя, пробачивши Миколі, щоб не руйнувати його майбутнє.
ІІІ. Визначте частину тексту, у якій передано розмову Костя й Миколи та обґрунтовано рішення Костя вибачити своїм нападникам. Складіть і запишіть план цієї частини.
- Межі частини тексту: від слів «У двері палати хтось несміливо постукав…» до слів «…доки Костя не забрали в палату».
План:
1) Несподіваний візит Миколи до лікарні.
2) Важка розмова на коридорному тапчані.
3) Шокуюче зізнання: побиття через заздрість.
4) Внутрішня боротьба Костя між гнівом і помстою.
5) Сповідь і щире розкаяння Миколи.
6) Рішення Костя пробачити кривдникові.
7) Перша спільна чоловіча таємниця.
ІV. Прочитайте або послухайте текст удруге. Перекажіть усно вказану частину за планом.
Вибірковий переказ частини тексту:
Одного вівторкового ранку медсестра повідомила травмованому Костеві, що до нього прийшов якийсь хлопець. На порозі палати стояв блідий Микола. Він несміливо попросив вийти в коридор поговорити. Долаючи біль у грудях, Кость піднявся, і хлопці присіли на коридорний тапчан.
Микола хвилювався: то червонів, то бліднув. Нарешті він прямо випалив, що саме він намовив старших хлопців побити Костя. На спокійне запитання Костя «Чому?» Микола зізнався, що завжди чорно заздрив йому. Проте після недавньої сповіді в священника він більше не міг жити із цим страшним тягарем.
Костя охопила лють: першою думкою було негайно подзвонити батькові, викликати міліцію, відправити зрадника до колонії чи навіть власноруч поквитатися за біль і поранення. Ледь тамуючи гнів, він запитав, чи хотів Микола його вбити. Той запевнив, що прагнув лише налякати, і додав, що готовий до заяви в міліцію, оскільки більше не здатний терпіти муки сумління. Хлопець усвідомив непередбачуваність долі й дав собі слово ніколи в житті нікому не заздрити.
Поступово між підлітками зав’язалася відверта розмова, деталі якої залишилися їхньою чоловічою таємницею. Кость вирішив не губити долю однокласника й пообіцяв, що нікому не видасть Миколу і пробачить усім нападникам. Хлопці довго розмовляли, аж доки хворого не покликали назад до палати. Микола йшов з лікарні хоч і блідим, проте очищеним та урочистим.