1. Прочитавши речення, виконайте завдання.
А. У якому реченні звертаються до пасажирів? Обґрунтуйте свій вибір.
Звертання до пасажирів є в другому реченні: «Пасажири, не затримуйтеся біля дверей». Тут присудок виражений дієсловом наказового способу другої особи множини («не затримуйтеся»). Це вказує на пряме звернення мовця до пасажирів.
У першому реченні («Пасажири затримуються біля дверей») слово «пасажири» є підметом у звичайному розповідному реченні, а присудок стоїть у третій особі множини («затримуються»).
Б. Як треба позначити звертання на письмі?
На письмі звертання виділяють комами з обох боків. Якщо звертання стоїть на початку речення і його вимовляють з окличною інтонацією, після нього ставлять знак оклику, а наступне слово пишуть з великої літери.
2. Перепишіть речення та розставте розділові знаки.
1. Старі дуби, спасибі вам за осінь, за відлітання радості і птиць! (Л. Костенко).
2. І ти, моя єдиная, встаєш із-за моря, з-за туману, моя слухняная, рожевая зоре. (Т. Шевченко).
3. Оставайтеся здорові, мої високії тополі і хрещатий мій барвіночку (Т. Шевченко).
4. Зоре моя вечірняя, зійди над горою, поговорим тихесенько в неволі з тобою (Т. Шевченко).
5. Весно, вітре, люблю вас, гори, ріки, тучі! Люди, люди, я ваш брат, я для вас рад жити (І. Франко).
6. Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, опустіться, тихі зорі, синові під вії (В. Симоненко).
7. Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати, не пущу тебе колиску синову гойдати (В. Симоненко).
3. Заповніть таблицю прикладами (усно).
| Група вставних компонентів за значенням | Приклади |
|---|---|
| упевненість / невпевненість | можливо, мабуть, без сумніву |
| джерело інформації | по-моєму, кажуть, на мою думку |
| привернення уваги | уявіть собі, між нами кажучи, до речі |
| зв’язок між частинами тексту | по-перше, наприклад, отже |
| ставлення до сказаного (оцінка) | на жаль, на щастя, як на зло |
| етикетні формули | вибачте, будь ласка, перепрошую |
4. Перепишіть речення та розставте розділові знаки.
1. Звісно, то скрипіли охоплені полум’ям дерева (М. Стельмах).
2. Усе небо, здавалося, здригається, трепеще спалахами світла голубого, нетутешнього (Олесь Гончар).
3. Того, можливо, не знайду я слова, щоб наш прекрасний оспівати світ (М. Рильський).
4. І я виходжу в гомін трав і припадаю до сліда, бо, значить, хтось мене чекав, а може, й зараз вигляда? (А. Малишко).
5. За східним звичаєм, гості не сміють відмовлятися від дарунків, бо то була б господарям образа (Леся Українка).
6. Справді, два деркачі, що почали перегукуватися в траві над Десною, раптом притихли (О. Довженко).
5. Прочитавши текст уголос, виділіть інтонаційно вставні слова.
Кожен із вас, сподіваюся, знає вислів «підкова на щастя». Та не всім, далебі, відоме його походження. Історія цього афоризму сягає глибокої давнини. Ще в Стародавніх Римі та Греції був звичай підковувати коней і волів. Якщо, скажімо, ратаї чи воїни робили це з практичних міркувань, то для заможної верхівки це мало обрядовий характер. Кожний по-своєму намагався продемонструвати статки: власники коней чи волів узували їх у срібні, а то й золоті підківки, намагаючись підкреслити своє соціальне становище. Траплялися, однак, випадки, коли коштовні вироби губилися. Той, кому щастило знайти підківку з благородного металу, неабияк дякував долі. Звідси, отже, і похідний вислів — підкова на щастя (за В. Скуратівським).
(Під час читання вголос вставні слова виділяються інтонаційно: невеликими паузами з обох боків та дещо зниженим тоном голосу).
Значення вставних слів у тексті:
- сподіваюся — виражає припущення, сподівання мовця;
- далебі (означає «справді, правду кажучи») — виражає впевненість, підтвердження факту;
- скажімо — вказує на приклад, привертає увагу адресата;
- однак — вказує на зв’язок думок, протиставлення (у значенні «проте»);
- отже — вказує на логічний висновок, підсумок висловленого.
6. Розглянувши ілюстрацію, виконайте завдання.
А. За зображеною ситуацією розіграйте усний діалог з однокласниками / однокласницями, використавши звертання до кожної особи, що на ілюстрації.
Б. Запишіть діалог, використавши опорні слова.
— Вибачте, пане контролере, чи можу я сплатити за проїзд карткою?
— Так, пані, прикладіть її до валідатора, будь ласка. А ви, хлопче, чому не показуєте квиток?
— По-перше, я щойно зайшов у салон. По-друге, я шукаю учнівський у кишені куртки.
— До речі, ви проїхали вже дві зупинки без оплати. Виходить, ви їдете як заєць?
— Ні, пані кондукторко, я не заєць! Ось мій проїзний документ.
— Отже, усе добре, конфлікт вичерпано. Шановний водію, можна вирушати далі!
7. Розшифрувавши вислів, запишіть його та виконайте завдання.
Розшифрований вислів:
«Припливайте до колиски, лебеді, як мрії…»
А. Розставте розділові знаки.
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії…
Б. З’ясуйте в інтернеті, хто автор цих поетичних слів, а також хто й чому звертається до лебедів.
Автор цих рядків — Василь Симоненко (поезія «Лебеді материнства»). У вірші мати колисає маленьку дитину й співає їй колискову пісню. Вона звертається до казкових білих лебедів, щоб вони принесли синові добрі й світлі сни.
8. Прочитавши речення, виконайте завдання (розділові знаки пропущено).
А. Перепишіть речення, знявши риску.
Б. Розставте розділові знаки.
1. Дивлюсь на зорі опівнічні. На жаль, вони також не вічні (М. Луків).
(Слово «опівнічні» пишемо разом; сполучення «на жаль» пишемо окремо і виділяємо комою як вставне; «не вічні» пишемо окремо, оскільки в поетичному контексті частка «не» заперечує ознаку («не є вічні», далі в поезії протиставлення: «і тільки вічна ця краса»)).
2. Знову, ластівочко-серце, ти вернулась, знов звила в нас під хатою кубельце (П. Грабовський).
(Звертання-прикладку «ластівочко-серце» пишемо через дефіс і відокремлюємо комами з обох боків; між однорідними присудками «вернулась» і «звила» ставимо кому).
3. Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, виростуть з тобою приспані тривоги (В. Симоненко).
(Звертання «сину» виділяємо комами з двох боків; ставимо коми між однорідними присудками «виростеш», «вирушиш» та між частинами безсполучникового речення перед «виростуть»).
4. Дяка щира тобі, ніченько-чарівниченько, що закрила ти моє личенько (Леся Українка).
(Звертання «ніченько-чарівниченько» пишемо через дефіс і виділяємо комами; перед сполучником «що» ставимо кому між частинами складного речення).
5. Буває, в дорозі десь трапиться чиста криниця (Д. Луценко).
(Слово «буває» є вставним і відокремлюється комою).
6. Ну що б, здавалося, слова… А серце б’ється, ожива, як їх почує! (Т. Шевченко).
(Займенник із часткою «що б» пишемо окремо; слово «здавалося» є вставним і виділяється комами; між однорідними присудками «б’ється, ожива» та перед сполучником «як» ставимо коми).