Визначити жанр цього твору непросто, адже він поєднує ознаки прози та поезії. Найчастіше «Слово…» називають героїчною поемою.
Чому це героїчна поема?
Тому що у творі поєднано три важливі елементи:
- Урочисте красномовство — стиль нагадує промову оратора.
- Воїнська повість — детально описані військові події та битви.
- Героїчна пісня — уславлення подвигів та емоційність.
Поєднання книжної та народної творчості
Іван Франко підкреслював, що «Слово…» увібрало в себе як традиції книжної літератури (літописів), так і усної народної творчості (легенд, пісень).
- Від літописів тут — історичні факти.
- Від фольклору — символи, плачі (плач Ярославни), звернення до природи.
Як автор сам називав свій твір?
Автор не дає однозначної відповіді й використовує три визначення:
- «Слово» — що вказує на урочистість і мудрість.
- «Пісня» — що підкреслює ритмічність і поетичність.
- «Повість» — бо йдеться про конкретну історію походу.
Зв’язок з українськими думами
Дослідники помітили, що за своєю будовою та стилем виконання «Слово…» дуже схоже на українські народні думи. Твір ділиться не на строфи (як вірш), а на смислові періоди, що властиво для речитативного співу.
Двовір’я у творі
Особливістю поеми є переплетення двох вірувань:
- Язичництво: згадуються давні боги (Дажбог, Стрибог, Велес), сили природи живі й допомагають або заважають героям.
- Християнство: у фіналі автор дякує Богові за порятунок князя Ігоря.
Головна мета твору
Це не просто розповідь про невдалий похід. Це пристрасний заклик до єднання. Автор показує помилки минулого, щоб застерегти сучасників від чвар і розбрату.