Що вивчає курс географії “Україна у світі: природа та населення”

Зміст

Сучасна географія – це наука, яка досліджує особливості природних умов і ресурсів нашої планети, розміщення населення та господарства в межах географічної оболонки, материків, окремих країн та їхніх частин. Вона поділяється на дві основні галузі:

  • Фізико-географічні науки, що вивчають географічну оболонку, її компоненти та частини.
  • Суспільно-географічні науки, які аналізують особливості й закономірності просторової організації суспільства та його компонентів.

Об’єктом вивчення курсу «Україна у світі: природа та населення» є територія України. Курс зосереджується на закономірностях поширення природних умов, природних багатств, природних комплексів та особливостях населення країни.

Методи досліджень фізичної та суспільної географії України

Для вивчення території України застосовуються різні методи:

  • Описовий метод: характеристика географічного положення об’єкта, його меж і зв’язків з іншими об’єктами, чинників формування; аналіз структури, якостей та змін у часі.
  • Картографічний метод: використання карт для дослідження зображених на них об’єктів.
  • Порівняльно-географічний метод: зіставлення географічних об’єктів для виявлення спільних і відмінних рис.
  • Аерокосмічний метод: спостереження та зйомки з літаків, супутників, космічних станцій.
  • Математичний метод: використання кількісних показників для виявлення взаємозалежностей та закономірностей між об’єктами.
  • Метод географічного моделювання: створення спрощених аналогів (моделей) географічних об’єктів для досліджень.
  • Геоінформаційний метод: застосування сучасних комп’ютерних технологій.

Географічні відомості про територію України в минулому

Перші згадки про територію України з’явилися ще в античні часи. Ось основні історичні джерела:

  • Геродот (V ст. до н. е.): у праці «Скіфія» описав українське Подніпров’я, схарактеризував річки Істр (Дунай), Борисфен (Дніпро), Гіпаніс (Південний Буг).
  • Гіппократ (V-IV ст. до н. е.): у праці «Про повітря, воду і місцевість» описав південну частину сучасної України.
  • Страбон (I ст. до н. е.): у праці «Географія» подав історико-географічні матеріали про розселення племен Північного і Східного Причорномор’я, їхній побут, господарство, культуру.
  • Птолемей (II ст.): у праці «Географія» описав території між Віслою та Доном, а в перевиданнях з’явилися перші схематичні карти української території.
  • Паоло Джовіо (італійський вчений-гуманіст, історик, географ): склав карти окремих територій України (1525 р.); у праці «Книга Большого Чертежа» (1627 р.) описав Лівобережну Україну і Східне Придніпров’я.
  • Юрій Дрогобич (вчений епохи Відродження, XV ст.): у книзі «Прогностична оцінка поточного 1483 року» подав відомості про міста Львів, Дрогобич, Кафа (сучасна Феодосія) поряд з астрологічними прогнозами.
  • Герард Меркатор (вчений, географ-картограф): на карті «Європа…» (1554 р.) зобразив українські землі, зокрема Поділля.
  • Гійом Левассер де Боплан (французький інженер і картограф): у книзі «Опис України» (перше видання 1651 р., друге – 1660 р.) подав відомості про географію, економіку, побут населення українських земель, детально описав дніпрові пороги. У другому виданні додав опис Кримського півострова. Також створив карти України, зокрема «Спеціальний і детальний план України» на основі топографічних зйомок.

Дослідження території України в період становлення та розвитку наукових основ географії

Розвиток географічних досліджень в Україні відбувався поступово. Основні події:

  • 1632 р.: створення першого вищого навчального закладу в Україні – Києво-Могилянської колегії, згодом академії (1701 р.). Географія стала окремим предметом, що дало поштовх науковим дослідженням.
  • Початок XVIII ст.: проведені перші інструментальні зйомки для складання карт.
  • 1721 р.: відкриття Г. Капустіним родовищ кам’яного вугілля в Донбасі.
  • 1781-1782 рр.: вивчення родовищ залізних руд у долині р. Саксагані академіком В. Зуєвим, опис природних умов, населення і господарства Лівобережної України та Причорномор’я.
  • 1793-1794 рр.: експедиції академіків П.-С. Палласа та І. Гюльденштедта для вивчення ґрунтів, рослинності й тваринного світу України.
  • 1873 р.: за ініціативи П. Чубинського в Києві створено Південно-Західний відділ Російського географічного товариства.
  • 1872-1878 рр.: експедиції під керівництвом П. Чубинського досліджували етнографію і статистику України, Білорусі, Молдови. Результати узагальнені в праці «Роботи етнографо-статистичної експедиції в Західно-Російський край».
  • 1889 р.: відкрито кафедру фізичної географії в Харківському університеті під керівництвом професора А. Краснова.
  • 1918 р.: у Києві засновано Академію наук України (засновник і перший президент – В. Вернадський).
  • 1920-1930 рр.: роботи з великомасштабного картування міст України. Для створення карти «Великий Київ» вперше в країні проведена аерофототопографічна зйомка.
  • 1927 р.: С. Рудницький заснував у Харкові Український науково-дослідний інститут географії і картографії, провів експедиційні дослідження на території Наддніпрянщини, Донецької височини, Волині.
  • 1937 р.: видання «Атласу України та суміжних країв» під редакцією В. Кубійовича з комплексною характеристикою природних умов, населення, господарства, історії України в її етнічних межах.
  • Друга половина XX ст.: видання тематичних атласів, політико-адміністративних та загальногеографічних карт.
  • 1958 р.: утворення Українського географічного товариства при АН України.
  • 1978 р.: видання «Атласу природних умов і природних ресурсів Української РСР» із детальною характеристикою території України.

Сучасні географічні дослідження території України

У новітній період географічні дослідження в Україні набули нового розвитку:

  • 1991 р.: створення Інституту географії Національної академії наук України (НАН).
  • 1990-ті рр.: видання та перевидання уточнених топографічних карт України.
  • 1992 р.: заснування українського географічного журналу.
  • 1993 р.: реєстрація статуту оновленого Українського географічного товариства; видання тритомної «Географічної енциклопедії України» з детальною характеристикою природних умов та господарства адміністративних областей і районів України.
  • 1995 р.: запуск першого українського супутника.
  • 1997 р.: початок комплексних досліджень в Антарктиці на станції «Академік Вернадський» (передана Україні англійська станція «Фарадей»).
  • 2007 р.: створення науково-довідкового видання «Національний атлас України», що містить 875 карт різного масштабу, майже 100 сторінок тексту, фотографії. Атлас має електронну версію.
  • Початок XXI ст.: розвиток ГІС-технологій та цифрових методів створення карт; проведення геоморфологічних, метеорологічних, палеогеографічних, ландшафтних досліджень на сучасному рівні.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Прокрутка до верху