Велике князівство Литовське можна розглядати як унікальне державне утворення, що поєднувало в собі кілька вимірів.
Як руський спадок князівство зберігало старовинні порядки Русі за правилом “Старовини не рушимо, новини не вводимо”. Тут діяло руське право, зберігалися князівські роди, “руська мова” була офіційною мовою судочинства, а православна церква мала високий статус. Як влучно зазначив історик Я. Грицак, “Литовське князівство певний час було просто іншою формою Русі”.
Польська тінь виявлялася через зближення з Королівством Польським. Поширювалося католицтво серед вищих станів, розширювалися права тих, хто приймав католицьку віру. Центральна влада перебувала переважно в руках литовської католицької еліти.
Як місцевий феномен князівство було “державою в державі”, де українські землі жили своїм життям, формуючи уявлення про себе як окрему спільноту. Вони мали своїх потенційних володарів – князів, які мешкали на Волині. Належність до православної церкви стала ще однією ознакою “народу руського” разом з мовою та культурою.
Отже, Велике князівство Литовське є складним історичним феноменом, що поєднував руську спадщину, польські впливи та місцеві особливості, сприяючи формуванню українського етносу.