Повість "Зачарована Десна" є важливим твором української літератури, який зображує життя селянського населення на початку ХХ століття та показує важливість збереження традицій та зв'язку з природою.
Написав Довженко її в 1956 році.
Жанр: автобіографічний епічний фільм, який є своєрідною сповіддю письменника.
Тема: дитинство письменника, що було сповнене як радощів, так і смутку, і стало джерелом його духовності й мистецького таланту.
Ідея: заклик до любові до життя та вміння цінувати та берегти прекрасне, що робить людину духовно багатою та щасливою.
Де відбувається події: у кіноповісті "Зачарована Десна" Довженко описує події, які відбувалися в його дитинстві в рідному селі на Чернігівщині (береги Десни с. Сосниця)
Час подій: початок XX ст.
Головні персонажі "Зачарованої Десни" включають:
- два ліричні герої - маленький Сашко (у новелах) та Олександр Довженко (у авторських відступах);
- батько Петро Семенович;
- мати Одарка Єрмолаївна;
- прабабуся Марусина;
- дід Семен;
- прадід Тарас;
- дядько Самійло;
- брати Сашка - Лаврін, Сергій, Василько та Іван;
- дід Захарко;
- вчитель Леонтій Опанасенко тощо.
Композиція твору
У творі "Зачарована Десна" можна виділити окремі новели, такі як "Город", "Хата", "Смерть братів", "Смерть баби", "Повінь", "Сінокіс", "Коні" та "До школи", а також ліричні й публіцистичні відступи. Проте твір є цілісним: це потік думок та спогадів, які напливають один на одного, та зображення умов, у яких формувався світогляд майбутнього митця (побут, оточення).
Композиційні особливості "Зачарованої Десни" зумовлені також жанром твору — кіноповістю. Тому маємо фрагментарність та швидку зміну "кадрів" та планів, що не заважає цілісному сприйняттю ліричної, сповненої тонкого гумору авторської сповіді. Сам О. Довженко, як кіносценарист, вважав, що сценарій (а кіноповість "Зачарована Десна" є одночасно сценарієм до однойменного фільму) потребує написання двома руками: в одній тримати маленький тонкий пензлик для виписування дрібних деталей, а в другій — великий пензель для створення описів стокілометрових обширів, пристрастей та масових сцен.
Для стилю "Зачарованої Десни" характерне поєднання лірико-романтичного оповідального тону, публіцистичного пафосу, побутово-ліричної оповіді та іронічно-сатиричних моментів, на думку багатьох критиків.
Проблематика "Зачарована Десна":
- Взаємозв'язок природи та людини
- Пошук щастя народу та окремої людини
- Протистояння прекрасного та потворного в житті
- Покликання та сутність людини
- Роль праці в житті людини
- Боротьба добра та зла
- Відображення теми життя та смерті
Особливості твору “Зачарована Десна”
- Наявність двох ліричних героїв: малий Сашко (у новелах) та авторський герой Олександр Довженко (у відступах);
- Фрагментарність та швидка зміна “кадрів” в композиції твору;
- Народний гумор та використання різних народних образів;
- Вживання різноманітних художніх засобів, включаючи метафори, аналогії, порівняння, описові елементи та інші.
Сюжет “Зачарована Десна”
Твір не має чіткого сюжету з послідовним розвитком подій — сюжет двоплановий: основна сюжетна лінія — це ніби окремі новели (дитинство Сашка, його враження, сцени захоплення навколишнім світом), другий план — ліричні відступи зрілого майстра слова (філософське осмислення художньої творчості, краси людської праці, природи й людини).
- Опис городу: "Як гарно і весело було на нашому городі!"
- Родинні зв'язки: мати, дід Семен та прабаба Марусина.
- Маленький Сашко повиривав моркву.
- Відновлення втраченої святості та шанування дорослих людей, зокрема діда Захарка.
- Плавання на човні маленького Сашка.
«Як неприємно, коли баба клене, або коли довго йде дощ і не вщухає. Неприємно, коли п’явка впивається в жижку… Неприємно дивитися на великий вогонь, а от на малий — приємно. Приємно знайти в трав пташине кубло…»
«Але більш за все на світі любив я музику. Коли б спитав мене хто-небудь, яку музику я любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати клепання коси».
- Трагічна втрата чотирьох братів
- Характеристика батька Петра Семеновича
- Народження сестри і смерть прабаби в той же день
- Опис старців, що живуть у дворі
- Надзвичайна повінь у Великдень
- Опис життя в селі
- Роздуми про мету та призначення митця
- Косовиця
Я не оглядаюсь. Коло хати мати-зозуля кує мені розлуку. Довго-довго не один десяток років буде проводжати мене мати, дивлячись крізь сльози на доргоу, довго хреститиме мені слід і стоятиме з молитвами на зорях вечірніх
.
- Опис бійок на косовиці, які були як реальні, так і уявні. Зустріч з "руськими" людьми та розмова батька Сашка про національну належність (ми мужики, хахли).
Погодою у нас на сінокосі років з півтораста завідувала ворона
Дядько Самійло не був ні професором, ні лікарем, ні інженером. Він навіть не був добрим хлібором. Але, як і кожна майже людина, мав свій талант і знайшов себе в ньому. Він був косар. Він був такий великий косар, що забули його прізвище і звали його Самійло-косар. Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою. Коли б його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю
- Зустріч з левом на березі Десни.
- Опис домашніх тварин, таких як пес Пірат, кінь Мурай і кінь Тягнибід. Уявна розмова між конями.
- Опис колядників, які приходять до хати.
Молодець Сашечко та по торгу ходив…
- Сашко з батьком відвідують вчителя Леонтія Созоновича Опанасенка, який є старим, нервовим та сердитим.
Не развитий!» — промовив нерозумний учитель
- Ліричний відступ.
Ні. Я не приверженець ні старого села, ні старих людей, ні старовини в цілому. Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм». Сучасне завжли на попозі з минулого в майбутнє. Чому ж я мушу зневажати все минуле? Невже для того, щоб навчити онуків ненавидіти колись дороге й святе моє сучасне, що стане для них колись минулим у велику добу комунізму!
Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду…
Багато я бачив гарних людей, ну такого, як батько не бачив. Одне, що в батька було некрасиве, — одяг. З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів
Закрились всевидящі вічки, ущухла народна пристрасна її творчість
Мати боялась і ненавиділа старців, але подавала їм завжди щедро. Вона іула гонориста, і їй дуже хотілось, аби хоч сліпі вважали її за багату». Батько ненавидів всякий нестаток. Навіть слово „бідність» ніколи не вживав до своєї особи. Замість „моя бідність» міг сказати „моє багатство наприклад: „Моє багатство не дозволяє купити мені нові чоботи
Жили ми в повній гармонії з силами природи… Як ми з батьком рятували людей, про це можна написати цілу книгу
Ярема Бобир, наш родич по дідовому коліну, знав прикмети до всіх природних явищ. Особливо вірив у мишей
Загинуло й щезло геть з лиця землі моє село не від води, а від вогню. Горів і я тоді у тім вогні, загибав усіма смертями людськими, звірячими, рослинними..
Ніколи не треба забувати про своє призначення і завжди пам’ятати, що митці покликані народом для того, щоб показувати світові, що життя прекрасне, що само по собі воно є найбільшим і найвеличнішим з усіх мислимих благ