Сценарій свята "Твої думи, твої пісні не забудуть люди" (Шевченко)


Скачати: 

На фоні портрета Т. Шевченка звучить &quotРеве стогне Дніпр широкий&quot.

Ведучий І. Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Ведучий ІІ.Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

Ведучий І. Плине час, як стрімкі води сивого Дніпра-Славути. Минають роки, десятиліття... Але ніколи не минеться народ і його невгасима любов до всього найкращого, що квітчає рід людський і землю рідну. Ніколи не погасне в серцях глибока шана до яскравого сузір'я полум'яних борців за народне щастя, до геніїв, що віддали свій талант рідній Батьківщині. Серед них Тарас Григорович Шевченко.

Ведучий ІІ Ми раді бачити вас у нашій світлиці. Разом з вами ми поринемо у спогади про дитячі та юнацькі роки славного Кобзаря, прислухаємося до Шевченкої думки, слова, вклонимося світлій пам'яті поета..

Ведучий І Провіснику волі, великий титане,

Справдились думи пророчі твої!

Прийми ж ти данину любові і шани

Від українців &mdash нащадків твоїх.

Звучить пісня &laquoДуми мої&raquo.

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг. Вона несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Шевченка. Підходить хлопчик.

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, синочку, правда.

Хлопчик А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив. Матусю, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші &mdash ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли людина добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічка світила яскраво.

Мати. Старайся, мій хлопчику.

Звучить пісня &laquoЗоре моя вечірняя, зійди над горою&raquo (у виконанні учениці)

Ведучии І. 9 березня 1814 року в с. Моринцях на Київщині в сім'ї селянина-кріпака народився Тарас Шевченко. Хлопчик ріс мовчазний, замислений. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном.

Мати. Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невольником - кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?..

Голос за сценою. Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.

Батько (входить, стомлений сідає на стілець). Синові Тарасу з мого хазяйства нічого не треба: він буде неабияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство нічого не буде значить, або нічого не поможе.

Голос за сценою. Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі

Умер на панщині!..

А ми Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

Ведучий ІІ. Життя Тараса від народження було сповнене то горя, то поезії. Життєву біду він знав не з чуток, а насправді: злидні переслідували і його, і все, що було йому близьке.

П'єса В. Долини &quotМені тринадцятий минало&quot(уривки)

Дійові особи: Тарас, Яринка.

Озираючись, входить з вузликом Яринка. Побачивши її, Тарас тихенько підходить ззаду і лякає.

Я р и н к а (жахнувшись). Ой! Капосний, злякав. (Удавано б'є Тараса.) Ось тобі, ось тобі, щоб не був таким... (Оглядається.) Я й так боюся твого дяка...

Тарас (сміючись). Його немає дома - не бійся. Хіба дяк мій - то дідько якийсь?

Я р и н к а. У нього ніс такий... Він страшний мені...

Тарас. Правда, він як нап'ється, то ніс стає, як червоний буряк Пішов знову, певно, в. шинок...

Яринка. А ще - дяк. Оце ж забігла до тебе (розв'язує вузлик). На ось тобі свитку. Полатана.

Тарас (бере свитку). Гей, як гарно полатана! Яриночко, ти вже як велика дівка шиєш. Спасибі тобі, сестричко. Хоч ти мене не забуваєш...

Я р и н к а. І це ось тобі... (Дає хліб і глечик молока.) Пообідаєш, а закусиш цими яблуками (дає двоє великих яблук)

Тарас (зрадівши). Ой які гарні!.. Певно, смачні. Чиї це? У нас таких немає. (Кусає яблуко.) Ой, добре!.. На, покуштуй (дає Яринці).

Я р и н к а. Не треба. Я ще їстиму такі...

Тарас. А де ж ти їх візьмеш?

Яринка. Оксанка дасть.

Тарас (вражено). Оксанка?.. Коваленкова?..

Яринка. Ой!.. (Закриває рот.) Ми з нею отару пасемо разом...

Т а р а с. То це Оксанчині яблука?

Яринка. Угу... Тільки ти не скажеш їй? Кажи - не скажеш? Вона дала для тебе і просила...

Тарас. Мовчати?

Яринка. Атож...

Тарас (дивиться на свитку). І це, певно, її робота?

Я р и н к а. Ні, рукав і я зашивала!.. Тільки мовчи. Не скажеш?..

Тарас (задумливо). Не скажу. Пасе з тобою. А чому вона просила мовчати?

Я р и н к а. Я не знаю. Чомусь зобиджається...

Тарас. Зобиджається? На мене? Хіба казала?

Яринка. Казала, що ти обминаєш її чомусь, як зустрічаєшся... А чого ти, Тарасику, на неї? Вона лагідна така. Помагає мені отару пасти...

Тарас. Вона добра... А ще що вона казала?

Яринка. Казала, що осавул вже загадував їй на панщину.

Тарас. Так, а про мене що?

Яринка. Про тебе? Казала, що жаль їй тебе, бо бачила худим, нестриженим...

Тарас. Ще й обдертим...

Яринка. Соромишся її?

Тарас киває головою.

Яринка. Давай я тобі й сорочку полатаю, виперу...

Т а р а с. З Оксанкою?.. Не треба...

Я р и н к а. А чому?

Т а р а с. Я сам... (Сумно.) Вона вже помічає...

Яринка. Вона мені розказувала, як ви торік пасли разом ягнята...

Т а р а с. Добре, тільки тобі одній... (Побіг і з-під стріхи взяв дві дощечки.) Ось мої малюнки...

Яринка (дивиться на дощечки). Оксана... похожа... Як жива!.. І хата наша... Невже це ти?

Тарас. А то ж хто! Якби дяк учив, то ще краще було б. А то ж п'є.

Я р и н к а. А чого ж на дощечках?

Тарас. Паперу катма... Дяк не завжди дає.

Я р и н к а. Я візьму й покажу Оксані.

Тарас. Пізніше. Я сам їй покажу. Ось справлю чоботи,

(забирає малюнки). Ні, Яринко, нехай іншим розживусь на нову свитку і тоді... Тоді я її ще краще намалюю. Фарбами. Як ікону! Не пропаду! Піду в люди.

Ведучий І. У пошуках учителя-маляра Шевченко опинився у Хлипнівського дяка. Він охоче згодився навчити його малювати. Але ж на це потрібний був дозвіл пана Енгельгардта.

Ведучий ІІ. Мов на крилах, полетів Тарасик до Вільшани, щоб роздобути дозвіл. &laquoЯкби мені маляром... я б нічого більше не хотів&raquo &mdash думав він, наближаючись до економії. Та не судилося йому більше повернутися до Хлипківки. З Енгельгардового палацу у Вільшані пішов шлях Шевченка у чужі і далекі краї. А Україна з її розкішною природою приходила до нього лише у снах.

1-й учень читає уривок з поеми &laquoСон &laquoУ всякого своя доля&raquo),_________________

2й учень читає &laquoСадок вишневий&raquo

Ведучий І Помітивши неабиякі здібності у Шевченка до малювання, пан віддає його у науку до майстра Ширяева, маючи намір зробити з нього придворного маляра.

Ведучий ІІ Доля ж розпорядилася Тарасом по-іншому. В одну із білих ночей Петербурга Шевченко зустрівся зі своїм земляком Іваном Сошенком, якого зацікавили малюнки. Проживаючи далеко від України, Тарас Шевченко втішав себе думкою, що там, у рідному краї, життя таки стало кращим. У 1843 р. Шевченко приїхав на Батьківщину.

Ведучий І. Він стільки бачив за ці роки, що йому здавалося, що й тут, у Кирилівці, все інше, не таке, як було колись, але життя не стоїть на місці.

Сошенко знайомить своїх друзів-художників (Брюллова, Жуковського) з Тарасом.

Ведучий ІІ. Друзі Сошенка були одностайні у рішенні викупити Тараса з кріпацтва. 22 квітня 1838 року Шевченко одержав відпустку, за яку пан зажадав 2,500 тис. Воля! Роками сподівана воля! Куди хочеш, туди йди, що хочеш, те й роби. Чи хоч коли він міг так жити? Живе!!! Малює, вчиться в Академії мистецтв, пише вірші. А лине думками, лине до свого рідного села, до братів та сестер.

Ведучий І

Думи мої, думи мої, ви мої єдині.

Не кидайте, хоч ви мене,

при лихій годині

Ведучий ІІ

Пливуть мрії &mdashживі ручаї!

І минулого сльози жіночі &mdash

Нині сльози невтішні твої.

Ведучий І Так було скрізь,по всій його живописній Україні. Доля його рідних братів і сестер була, долею його народу.

Ведучий ІІ. За крамольні вірші, спрямовані проти самодержавства, за участь у революційному товаристві, за непокору і стійкість у боротьбі за волю народу Шевченко був висланий на 10 років у далекі Оренбурзькі степи.

Ведучий І . &laquoКараюсь, мучусь... але не каюсь!&raquo &mdash під таким девізом 10 років потерпав Т. Г. Шевченко на чужині.

1-й учень зачитує поезію &laquoНемає гірше як в неволі&raquo,

2-й учень зачитує поезію &laquoМені однаково&raquo.

Ведучий ІІ. Десятирічне ув'язнення підірвало здоров'я Т. Г. Шевченка, але не вбило у ньому віри у повалення самодержавства. У найтяжчі години надія і неспалима віра в &laquoсім'ю вальну, нову&raquo гартувала Тарасові дух і волю.

Шевченко мріє приїхати на Україну, побувати на Дніпрі, одружитись, жити в ріднім краї.

Ведучий І

Я тільки хаточку в тім раї

Благав, і досі ще благаю,

Щоб хоч умерти на Дніпрі,

Хоч на малесенькій горі.

Ведучий ІІ . Не дали й цього. Остання подорож на Україну у1857р. закінчилась тим, що Шевченка у кайданах доставили у Київ, а звідти відправили на постійне місце проживання &mdash Петербург

Ведучий І. 10 березня 1861 року Тараса Григоровича Шевченка не стало.

Звучить &laquoЗаповіт&raquo ( запис декламації у виконанні Б. Ступки)

Зустріч із Шевченковими героями

На сцену виходить Перебендя з хлопчихом-поводирем. Вони мовчки йдуть через сцену.

Голос за сценою.

Перебендя старий, сліпий,

Хто його не знає?

Він усюди вештається

Та на кобзі грає.

А хто грає, того знають

І дякують люде

Він їм тугу розганяє,

Хоть сам світом нудить.

Попідтинню сіромаха

І днює й ночує

Нема йому в світі хати,

Недоля жартує

Над старою головою,

А йому байдуже!..

Сяде собі й заспіває...

І серце не туже.

Перебендя сідає на ослінчик і співає &quotОй не шуми, луже&quot.

Катерина проходить сценою з дитиною на руках і говорить сама до себе.

Утік!., нема!..

Сина, сина

Батько одцурався!

Боже ти мій!..

Дитя моє!

Де дінусь з тобою?

Москалики! Голубчики!

Возьміть за собою...

Возьміть його... бо покину.

Як батько покинув...

Наймичка (виходить).

До вашої хати,

Не хотілось на чужині

Одній умирати!

Коли б Марка діждатися...

Так щось тяжко стало!

Заходить Марко. ...Марку!

Прости мене!

Я каралась!

Весь вік в чужій хаті...

Прости мене, мій синочку!

Я... Я твоя мати...

Виходить Сова, йде сценою, здіймає вгору руки.

Читець

Покалічені старі руки
До Бога здіймала,
Свою долю проклинала,

Сина виглядала...
А уночі розхристана
І простоволоса
Селом ходить - то співає,
То страшно голосить.

Козак (виходить).

Україно! Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю,

Заплаче серденько.

Ведучий І. Він був сином мужика &mdash і став володарем у царстві духа.

Ведучий ІІ. Він був кріпаком і став велетнем у цареві людської культури.

Ведучий І. Він був самоуком &mdash і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Ведучий ІІ. Доля переслідувала його в житті, скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі на іржу, а його любові до людей &mdash в ненависть і погорду.

Ведучий І. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Ведучий ІІ. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті &mdash невмирущу славу і все-розквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець знову і знову збуджуватимуть його твори.

Ведучий І. Отаким був і є для нас, українців, Тарас Григорович Шевченко.

Читець

Не вмре повік святе твоє їм я!

Йому, як сонцю, вічно пломеніти!

І буде пісня зроджена твоя,

Мов океан рзбурханий, гриміти!

Живи, поете, в бронзі і в граніті,

Живи, поете, в пам 'яті людській,

Живи в піснях, живи у &laquoЗаповіті&raquo,

У слові праведнім, у славі віковій!

Автор: 
Кафедра вчителів української і літератури Черкаської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату І-ІІ ст..
Предмети: 
Позакласний захід