Король Боровик сердиться
Ведучий читає вірша, а учасники діють згідно з текстом.
Йшов король Боровик Через ліс напрямки.
Він грозив кулаком Та стучав каблуком.
Був король не в дусі,
Його кусали мухи.
Нічні звуки
Ведучий. Каченя втекло з пташиного двору. Ніч застала його в лісі.
Зіпсувалася погода. Пішов дощ. Здійнявся вітер. Дерева грізно скрипіли та гнули гілки під вітром майже до землі, а каченяті здавалось, що його хапають великі темні й мокрі лапи. Перегукувались пугачі, каченяті здавалось, що це хтось кричить від болю. Довго блукало каченя лісом, доки не знайшло собі місця, де можна було сховатися.
У залі гасне світло. Усі учасники, крім «каченяти», зображують дерева, гілки та пеньки. Доки звучить відповідна музика, учасники, не сходячи зі своїх місць, набувають загрозливих поз та видають грізні звуки: завивають, ухають і т. ін. «Каченя» ховається в «маленькій печерці» (під столом) та тремтить від страху.
Коли припиняє звучати музика, вмикають світло. Вправу завершено.
Розлючена ведмедиця
Ведучий. На лісовій галявині хлопчик побачив маленьке ведмежа. Ведмежа підбігло до хлопчика та почало хапати його за ноги передніми лапами, нібито пропонуючи погратися з ним. Ведмежа було кумедним та веселим. Чому б з таким пухнастиком не пограти? Але раптом почулося голосне ричання, і хлопчик побачив, що на нього, ставши на задні лапи, іде ведмедиця. Хлопчик підбіг до великого дерева та швидко виліз на нього. Ведмедиця не полізла на дерево за хлопчиком, а почала шалено дряпати стовбур кігтями, ричати, зі злістю дивлячись на хлопчика. Раптом десь далеко заскиглило ведмежа. Ведмедиця залишила дерево та побігла рятувати своє ведмежа тепер уже від справжнього лиха. Хлопчик ще трішки посидів на дереві, а потім зліз із дерева та повернувся додому.
Учасники повинні виразно зображувати відповідні рухи, лють, насуплювати брови, надувати щоки, морщити ніс, ричати, посилено жестикулювати.
Двоє сердитих хлопчиків
Хлопчики посварились. Вони дуже сердиті, насупили брови, розмахують руками, наближаються один до одного, незабаром битимуться.
Сердита гієна
«Гієна» стоїть біля «пальми» (стілець). У «листях пальми» ховається «мавпочка». «Гієна» чекає, коли «мавпочка» знесиліє від голоду та спраги, стрибне на землю, тоді вона її «з'їсть». «Гієна» лютує, коли хто-небудь наближається до «пальми», щоб допомогти «мавпочці».
Я страшна гієна,
Я гнівна гієна,
Від гніву на моїх губах
Завжди скипає піна!
«Гієна» має демонструвати виразні рухи, посилену жестикуляцію, відповідну міміку, насуплені брови, зморщений ніс.
Квітка
Теплий промінь сонця зігрів у землі насіння. З нього з'явився паросток. З паростка виросла чудова квітка. Ніжиться квітка на сонці, повертаючи теплу та світлу голівку слід за сонцем.
Кухар-брехун Ведучий
Йде кицька з кухні,
В неї оченята напухли.
— Чого ти, кицюню, плачеш?
— Як же мені не плакать? Кухар піночку злизав
Та на кицюню сказав!
Один з учасників зображує «кухаря». Він робить вигляд, що злизує пінку з молока, коли розливає його по вдаваних кружках. «Кухар» іде до дітей та роздає їм склянки з молоком. Діти питають: «Де ж пінка?». «Кухар» відповідає: «Киця злизала». Вони «випивають молоко» та віддають свої склянки «кухареві». Входить «киця». Від неї діти дізнаються, що «кухар» — брехун. «Кухар» чує це і ховається. Діти шукають «кухаря», знаходять його та ведуть до «киці». «Кухар» перепрошує у «киці».
Після дощу
Учасники обережно ступають, обходять уявні калюжі, намагаючись «не замочити ніг». Але потім, бешкетуючи, стрибають «по калюжах» так сильно, що бризки летять навсебіч.