Повість «Маруся» (1832). Квітка-Основ’яненко


Ключові слова:

  • епос;
  • соціально-побутова повість;
  • перша україномовна повість нової української літератури;
  • сентименталізм;
  • зображення життя українських селян, їхнього побуту, традицій, праці;
  • оспівування високих морально-етичних якостей простої людини.

«Маруся» - перший прозовий твір в українській літературі. З'явилася повість внаслідок суперечки між Квіткою-Основ'яненком і Гулаком-Артемовським, який казав, що українською мовою не можна писати серйозні твори. У відповідь Квітка-Основ’яненко написав повість, від якої всі заплакали.

Жанр: сентиментально - соціально - побутова повість.
Ідея: оспівування високих моральних якостей простих українців.
Тема: зображення життя українських селян поч. XIX ст.
Композиція: твір має затягнену експозицію (роздуми автора про плинність життя: життя минуще, тому не потрібно ні до чого прив’язуватися серцем, бо буде від цього боляче) та постпозицію
(дізнаємося про долю Василя після смерті Марусі). Обряди, описані у творі: весілля, сватання, похорон.

Герої:

Маруся - ідеал української дівчини: скромна, привітна, працьовита, слухається в усьому батьків: «От така як вийде, то що і твоя панночка! Іде, як павичка, не дуже по усім усюдам розгляда, а тільки
дивиться під ноги». «О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна, та ще ж к тому тиха, і смирна, і усякому покірна. На вулицю і не кажи, щоб коли з подругами пішла. »

Василь - сирота, працює у місті свитником, але відразу викликає прихильність читача. «Гарний, русявий; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; жупан на ньому синій і китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки підперезаний. Чоботи добрі шкапові з підковами.» У монастирі бере нове ім'я - отець Венедихт.

Наум Дрот - батько Марусі, працьовитий, мудрий, набожний.

Настя - дружина - сумирна, богобоязлива.

Олена - подруга Марусі.

Цитати про повість «Маруся»:

Бачачи, що моїх Марусь читають наші добрі земляки за прилавками, продаючи перець, тютюн... читають по хатах, у колі родин у місті й селищах, мавши депутацію з подякою, що пишу по-нашому... я вирішив написати для цього класу людей що-небудь повчальне. (Г. Квітка - Основ ’яненко)

Щоб довести одному панові, який не вірив, що малоросійською мовою можна написати ніжне, зворушливе, я написав «Марусю». (Г. Квітка-Основ'яненко)

З повісті «Маруся»:

Та що то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що в саду цвіте... на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна та ще ж к тому тиха, і смирна, й усякому покірна (Маруся).

Наум Дрот був парень на все село, де жив. Батькові й матері слухняний, старшим себе покірний, меж товариством друзяка, ні півслова ніколи не збрехав, горілки не впивавсь і п’яниць не терпів, з ледачими не водився, а до церкви? Так хоч би й маленький празник, тільки піп у дзвін — він уже й там: свічечку'обмінить, старцям грошенят роздасть і приньметься за діло (Наум Дрот).

...Усе йому (Наумові Дроту. — Лет.) Господь і послав. Наградив його жінкою доброю, роботящою, хазяйкою слухняною; і що, було, Наум ні забажа, що ні задума, Настя (так її звали) ночі не поспить, усюди старається, б’ється, достає й уже зробить, і достане, чого мужикові хотілося (Настя Дрот).

Хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум’яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синій і китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки підперезаний, у тяжино- вих штанях, чоботи добрі, шкапові, з підковами (Василь).

Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не вдавайся в тугу... прощай на віки вічні!.. Там побачимося! (Пророча деталь)