План-конспект уроку "Життя і побут давніх українців" + презентація


5 клас

Тема: Життя і побут давніх українців

Мета:

  • познайомити учнів з життям і діяльністю давніх українців, створити їхні образні портрети, продовжити формування навичок самостійної та групової роботи;
  • розвивати уміння чітко й логічно висловлювати свої думки, продовжити формування хронологічних навичок;
  • виховувати інтерес до минулого, почуття патріотизму, національної гордості.

Завдання: дослідити розвиток українських жител, розширити знання про традиційний уклад українців, звичаї, традиції.

Обладнання уроку: підручник з історії для 5 класу: О.І.Пометун, І.А. Костюк, Ю.Б.Малієнко « Історія України (Вступ до історії», мультимедійна дошка, мультимедійна презентація «Житло і побут давніх українців», атлас «Вступ до історії України» 5 клас, картки з текстовими і візуальними джерелами, експонати українського побуту, одягу.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань і формування нових навичок.

Очікувані результати: Після цього уроку учні зможуть:

  • розповідати про житло і побут давніх українців;
  • розповідати про історичну подію чи явище, історичних діячів на основі тексту підручника;
  • складати запитання щодо перебігу історичної події; висловлювати своє ставлення до історичних подій, явищ і діячів, пропонованих для вивчення.

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ УРОКУ

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Учитель:

Евристична бесіда

Як нам відомо, історію створюють люди. Але не тільки окремі історичні діячі, а часто великі групи людей, які заселяли в той чи інший час певну територію.

Епіграф нашого уроку:

Обійдіть весь світ безмежний,

І скажіть, в якій країні

Так зберігся скарб безцінний,

Як у нашій Україні!

1 Що таке «стан» і як це поняття групи людей відрізняється від поняття «народ»?

2. . Які народи проживали на території України з давніх часів?

III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель. Дорогі діти! Я радо вітаю вас на нашому уроці – екскурсу в минуле, життя давніх укранців.

Сьогодні, в XXI ст., у вишиванках і писанках збереглися візерунки, які використовували наші пращури декілька тисячоліть тому. Український народ зберіг традиції і досвід минулого в мальовничих орнаментах, в будівництві жител, у шануванні землі, в любові до жінки-матері. З найцікавішими культурними елементами давніх українців ми й познайомимось сьогодні на уроці.

Це музей у нашій школі

Він – щоденник її долі.

Розповість всім вам багато,

Відчинивши всі дверцята.

Ви дізнаєтесь про те,

Як наш дім шкільний росте.

Повернетесь в давнину,

Роздивитесь старовину.

А озирнувшись вмить довкола,

Ви зрозумієте – це школа.

IV. СПРИЙНЯТТЯ ТА УСВІДОМЛЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

4.1. Найдавніша культура

Перші люди на території України з'явилися близько 1 млн років тому. Звичайно, вони намагалися захистити себе від негоди та хижих звірів. Першим житлом у них були печери, потім люди навчилися робити житло з кісток мамонтів, вкритих шкурами(слайд .

Але про повноцінне житло ми можемо говорити тільки після появи трипільських поселень(слайд 4). Більш як 100 років тому в Україні було відкрито знамениту Трипільську цивілізацію. Археолог Вікентій Хвойка в 1897 р. розкопав неподалік від містечка Трипілля Київської області селище стародавніх людей(слайд 5). Він був глибоко вражений тим, що знайшов, і назвав нову археологічну культуру трипільською. В. Хвойка вважав, що трипільці були давніми предками українців, бо вони жили на тих самих землях і так само були хліборобами.

Трипільська культура— це багата і висока культура землеробів, наших далеких пращурів. Учені виявили, що подібні племена у VI—II тисячоліттях до н. є. займали також широкі простори сучасної Молдови та Румунії.

На території Трипілля траплялося два типи жител.

Трипільці будували землянки (слайд 6)— заглиблені житла глибиною 0,6-1,5 м. У кожному з таких жител було по два-три вогнища.

Другим типом житла були дерев'яні або плетені з хмизу та обмащені глиною охайні будиночки, часом навіть двоповерхові. Конструкція жител була досить складною. Підлогу настилали на дерев’яному помості з глиняних обпалених вальків, а зверху замазували глиною. Така підлога добре захищала житло від вологи. Стіни споруджувалися на дерев’яному каркасі і теж обмазувалися глиною. Двосхилий дах перекривали соломою або очеретом. Вікна були невеликі, округлої форми. Всередині житла було від однієї до трьох кімнат. У кожній з них стояла піч, лежанка, сімейний вівтар – жертовник.

Трипільські племена в Україні проживали у величезних селищах або в первісних містах, яких не знав на той час жоден інший народ світу. Усього в Україні відкрито понад 20 трипільських міст.

Трипільські селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу річок чи потоків, там, де була вода. В одному селищі нараховувалося від десятка до сотні жител та господарських споруд. Такі селища мали чітке планування. Всі будови стояли кількома рядами або концентричними колами навколо великого майдану, на якому розміщувалися громадські споруди — святилища. Від майдану радіально розходилися вулиці, обабіч яких розташовувалися садиби.

Запитання

1. Скажіть, чи однаковими будуть помешкання в різних регіонах України? Від чого це залежить? (Від будівельного матеріалу, від природних умов тощо)

2. Назвіть основний матеріал, з якого будували житла в Україні.

Скіфи

На початку VII ст. до н. є. в українському степу з'явилися скіфи. Розоривши багато країн Близького Сходу, скіфи нарешті осіли у степах Північного Причорномор'я, створивши перше на терені України велике політичне об'єднання. Геродот — давньогрецький історик — поділив скіфів на три групи: скіфи-орачі, скіфи-кочівники і царські скіфи.

Орачі походили переважно з місцевого населення, яке скіфи підкорили й примусили працювати на себе.

Влада зосереджувалася в руках царських скіфів, які вважали себе найчисленнішими й найкращими і примушували решту скіфів та нескіфські племена України сплачувати їм данину. Вони спирались на велике, добре озброєне й дисципліноване кінне військо.

Скіфи мешкали в Північному Причорномор'ї. Вони були кочівниками: у пошуках нових пасовиськ для своєї худоби вони постійно переходили з місця на місце. Це був мудрий, волелюбний, але водночас войовничий народ. Свої житла вони будували на колесах, оскільки постійно переїжджали. Витривалі і сміливі, вони протягом декількох століть панували в степу. У разі загибелі скіфського воїна за ним тужила вся Скіфія. Над небіжчиком, розкішно спорядженим у потойбічний світ, насипали високу могилу — курган.

Археолог Борис Мозолевський відкрив людству дивовижну скіфську пам'ятку, нагрудну прикрасу — золоту пектораль. Цей витвір давніх майстрів розповів нам про життя скіфів, допоміг зрозуміти, яким вони уявляли світ.

4.2. Житло доби Київської Русі

Руські землі ІХ-Х ст. у скандинавських джерелах названо «Країною градів» — так багато виникло тоді укріплених поселень-фортець. У ті часи на Русі налічувалося близько ЗО великих міських центрів з укріпленнями-фортецями.

Давньоруські села налічували півтора-два десятки жител. За будівельний матеріал правило дерево. Житла русичі заглиблювали в землю на 30-80 см, іноді й більше, тому їх називали напівземлянками. У таких спорудах було затишно, вони швидко нагрівалися й узимку довше тримали тепло, а влітку — зберігали прохолоду. Давньоруські житла — це квадратні в плані зруби з двосхилим дахом і дощатою підлогою. Вони мали в кутку піч із глини або каменю, яку топили «по-чорному», тобто так, що дим виходив крізь двері, чи невелике вікно, чи просто крізь солом'яний дах.

Міста заселяли переважно ремісники різних спеціальностей. Чимало мешканців міст жило з торгівлі. У великих містах мешкали князівська родина, бояри, дружинники, священики тощо.

У містах садиби простолюду займали невеликі ділянки землі. Свої помешкання давньоруські городяни розташовували в глибині двору. Це були здебільшого однокімнатні, з глиняною долівкою будівлі, площею 18-20 м2. Будували також господарські приміщення. Припаси ховали в господарських ямах.

Садиби й житла заможних людей були просторішими. У Києві археологи знайшли рештки жител із декількох приміщень, які належали, можливо, купцям. Князі та бояри мешкали у двоповерхових хоромах з багатьма приміщеннями.

V. ФІЗКУЛЬТХВИЛИНКА

Хто ж там, хто вже так втомився,

І наліво нахилився?

Треба дружно всім нам встати (вийти із-за парт)

Фізкультпаузу почати.

Сонце спить, небо спить (очі закриті долонями)

Навіть вітер не шумить. (присісти)

Рано-вранці сонце встало (відкрити очі, встати, підняти голови,

Всіх промінням привітало. піднятися на носки, руки підвести

угору, розвести в сторони, підвести угору, помахати руками)

Хмарка сонечко закрила

Слізки срібні зронила. ( закрити обличчя руками)

Ми ті слізки пошукаємо,

У травичці позбираємо. (присідання)

Руки вгору, руки в боки.

Вище руки підніміть,

А тепер їх опустіть.

Плесніть, діти, кілька раз,

За роботу, все гаразд.

VI. ТВОРЧА ЛАБОРАТОРІЯ

(українська хата та інтер'єр)

Кожне народжене немовля має свій родовід, в якого є історичне багаття. А велика країна надійно зберігає свій історичний скарб в кожній хаті. Спокон віку хата–символ тепла, добра, затишку і надії, захистуі допомоги.

Символом України стала біла хата, затишно розташувавшись серед червоної калини та вишневого садочку. В Україні хати не звичайні: чисті, вибілені, розмальовані кольоровою глиною, оздоблені витинанками та пахучими травами.

Справжній господар добре вишукував місце для нової домівки. Традиційно незводили оселю на перехресті доріг, намежі, накущах бузини, в місцях де колись стався злочин.«Біля границі небудуй світлиці»- попереджали молодого господаря. Непоганим місцем для побудови житла вважався майданчик де охоче лягала худоба, де можна було розгледіти сліди собаки чи кішки.

Дивлячись на зображення хати перше, на що звертаєш увагу – це вікна. Уже найдавніші трипільські будівлі мали вікна - "очі". Через вікна своєї хати людина дивиться на світ.

Найдавніші вікна були просто отворами, завішаними тканиною або закриті створками. Шибки в давнину заміняли волові міхури, напнуті на рами. В XVI — XVII ст. шибки робили з пластинок слюди, закріплюючи їх свинцем. Із появою скла вікна стали справжньою окрасою хати. Зсередини вони завішувалися оздобленими занавісками, або "фіранками", через які можна було бачити все, що діється на вулиці, але погано видно, що в хаті. Подекуди вікна прикрашалися вишитими рушниками, що служили оберегами. Віконні рами прикрашалися різьбленням, особливо в Карпатах та Закарпатті. Ці традиції збережені й нині.

Поріг — символ початку і закінчення хати, дому. За найдавнішими повір'ями, саме під порогом перебувають душі померлих Предків, які охороняють рід. Причиною таких вірувань, вірогідно, були первісні типи поховання під порогом. Порогові віддають шану, йдучи до вінця і вирушаючи в останню путь (стукання труною об поріг). В Україні поширене повір'я: якщо підмітати до порога, то все добре вийде з хати, не можна також мести хату двома віниками. Тому старші люди підмітають від порога в хату, щоб "все добре залишилося в хаті Магічними властивостями наділив народ кінську підкову, яка приносить щастя у родину. Тому її прибивали на порозі або над дверима. За правилами народного етикету, завжди вважалося, що вітаються через поріг тільки погано виховані або просто злі люди. Тому казали: "Не подавай руки через поріг, бо посваришся". Не можна й передавати через поріг якусь річ.

Хата — житловий простір людини, місце родинних обрядів, символ добробуту. Цей домашній простір у слов'янських народів умовно поділяється по діагоналі на дві частини: лівий бік (куток із піччю) — жіноча половина помешкання, а правий (куток із Покуттю) — чоловіча. Покуть повернутий найчастіше на схід.

(доповідь учня-екскурсовода про покуть)

У найбільш освітленій частині хати, між двома кутнімі вікнами розташована покуть. Саме тут – божниця – святе, шановане усіма місце. На полиці – божнику, прикрашеній різьбленням, стояли ікони. Їх прикрашали рушниками, розшиті майстринями. Щоб вистачало світла на покуті, поруч з ним завжди робили застільне вікно, яке виходило на схід. Нав покуті сходилися лави, там стояв стіл з паляницею, накритою рушником. За цей стіл саджали почесних гостей.

Запитання

  • Яку рису українського характеру, на вашу думку, уособлює покуть? (гостинність, віра в Бога)

В інтер’єрі української хати простежується побутова робоча та обрядові зони. У хаті було світло і сонячно тому називалась вона світлицею.

Гордістю кожної оселі була піч – символ домашнього затишку й тепла.

(доповідь учня- екскурсовода про українську піч)

Піч також зберігає давнє священне значення для господаря. Тому її найчастіше розмальовували чудовими візерунками. Вважалося, що ворожа сила, задивившись на цей розпис, забуває про своє лихе діло. Житло людей, родинне вогнище (піч) завжди були священними — це цілий безмежний Всесвіт, де живуть батьки й діди, народжуються діти й онуки. У прадавні віки, коли не було церкви, сім'я молилася біля родинного вівтаря, яким була піч. У ній палало багаття, їй приносилися жертви: зерно з нового врожаю, перший кусень тіста перед випіканням хліба, ритуальні напої тощо. Коли родина переселялася до нової оселі, обов'язково брали зі старої печі жарину і вносили її у нову хату, шоб запалити родинне вогнище в цій оселі.

Запитання:

  • Чи помітили ви ще якусь типову рису українця пов,яз ану з піччю? (Тепло душі, затишок)

(доповідь учня – екскурсовода про мисник)

Мисник - це дерев,яна полиця для зберігання посуду. Іноді він має форму шафи, що підвішувалася на стіну. Є тут глечики й горщики, горнятка, макітра і кухлик. Кожна річ має своє значення. Мисник у хаті стояв праворуч від дверей, у ньому розміщувалися глиняні миски.Форми мисок були дуже різноманітні: розмальовані глиняні миски використовували тільки на свята, тому зберігали їх в миснику. Вся сім,я їла з однієї миски, але кожен мав свою індивідуальну ложку.

Запитання:

  • Яку рису характеру українця ми ще додамо? (хазяйновитість, створення добробуту)

(доповідь учня – екскурсовода про скриню)

Скриня Протягом століть не лише окрасою будь – якої оселі, але й необхідністю була скриня. За звичаєм скриню ставили на видному місці, поряд зі столом. У скриню складали світковий одяг, весільні рушники, клали подушки, прикраси.Йдучи заміж, дівчина забирала із собою скриню. Коли на весіллі перевозили скриню до хати молодого, подивитися на скриню виходило все село: яка скриня – така й господиня буде.

Запитання:

  • Яку рису характеру у спадковому ланцюжку справжнього українця ви ще помітили? (бережливість, охайність)

VII. ПРЕЗЕНТАЦІЯ КОЛЕКТИВНИХ РОБІТ УЧНІВ

(українській народний одяг)

Учитель. Український народний одяг має кількосотлітню історію. За способом виготовлення одяг українців, як і інших народів, розподіляється на шитий і нешитий. Останній, давніший, виготовляли з одного або декількох шматків матеріалу. Ним огортали стан і драпірували в різні способи, утримуючи на тілі за допомогою зав'язок, булавок, поясів. Деталі шитого одягу скріплювали швами. Він може бути глухий або розпашний, різний за кроєм. Одяг переважно розподіляється на натільний, нагрудний та стегновий (поясний). Він також буває верхній та нижній, залежить від кліматичних та сезонних особливостей, а також від традицій носити певний набір одягу в хаті чи на вулиці, у будень чи на свята тощо.

Екскурсія-дефіле

(Учні, одягнуті в складові національного одягу, здійснюють показ мод і розповідають про свій одяг. Номінації: сорочка, кептар та запаска, аксесуари).

Натільний одяг. Єдиним видом натільного жіночого і чоловічого народного одягу на Україні була полотняна сорочка.

Сорочка — один із найдавніших елементів одягу. За часів Київської Русі вона правила за натільний, так і за верхній одяг і шили її з полотна чи сукна. Східнослов'янська сорочка кінця XIX — початку XX ст. мала велику кількість варіантів крою й орнаментації та відповідала декільком призначенням. Були і колоритно оформлені святкові, і більш стримані пожнивні, і повсякденні сорочки, які виготовляли з полотна різної якості.

Забезпечення чоловіка та інших членів родини білизною за традицією покладалося на дружину. Молодий приносив у дім з рідної сім'ї дві-три сорочки. Після заручин наречена готувала для майбутнього чоловіка білизну, і часто вже на весіллі жених був одягнений у сорочку, що її пошила й вишила молода.

Нагрудний одяг. Безпосередньо на сорочку українці напинали нагрудний одяг, який прикривав верхню частину фігури і виразно впливав на загальний силует. Цей тип одягу переважно був без рукавів, рідше з рукавами.

Кептар — хутряна безрукавка населення Карпат та Прикарпаття.

Запаска — найдавніший загальнослов'янський варіант незшитого стегнового одягу. Була відома майже на всій території України і мала локальні варіанти оформлення. Переважно складалася з двох вузьких частин вовняної саморобної тканини (двоплатова запаска). На Подніпров'ї запаску робили у вигляді двох шматків товстого неваляного однотонного сукна різної ширини, частіше чорного та синього кольорів. Спочатку на талії пов'язували задню частину, ширшу й довшу, чорного кольору (сіряк, плахту), а спереду закріплювали другу, вужчу й коротшу, синього кольору — попередницю. Цей тип запаски побутував на Середньому Подніпров'ї як повсякденний та робочий одяг. На свято молоді жінки носили зелені та червоні запаски, передню частину яких прикрашали тканим орнаментом або вишивкою.

Основні ознаки ранньослов'янського костюма були близькими до селянського одягу доби Київської Русі. Традиційним чоловічим одягом, наприклад, були тунікоподібна сорочка та неширокі штани. Жіночу сорочку робили з довгими рукавами. Поясний одяг незши-тий — типу плахти. Основне взуття — постоли. У складі костюма II—IV ст. з Середнього Подніпров'я були великі трикутні та підковоподібні застібки, масивні браслети, шийні гривні, різноманітні підвіски у вигляді півмісяця, намисто тощо.

VIII. РОБОТА З ТЕКСТОМ

- Прочитайте текст, складіть меню давнього українця.

Здавна в харчуванні українців головну роль відігравали страви із зернових, хліб і хлібні вироби. Із різних часів маємо згадки про каші з просу, ячменю, вівса, пшениці, гороху, сочевиці; приблизно з XIII-XIV ст. поширюється також гречка. Із цих же круп готували й рідкі юшки, зокрема поширеними були кашоподібні страви з борошна: гречана лемішка, пшенична або житня соломаха, вівсяне толокно, пшоняні малаї. Вживалися й такі страви з борошна, як затирка, галушки, вареники, локшина.

Хліб у середньовічній Україні випікали переважно з житнього борошна, рідше — з ячмінного або з домішками ячменю та вівса, хоча відомий був і білий хліб з пшениці. Хліб і хлібні (борошняні й круп'яні) страви символізували добробут, гостинність, родючість. До хліба ставилися як до живої істоти і предмета культу, його вважали святим. Випікання хліба було привілеєм жінок, готувала його головна господиня родини.

В українській кухні були популярні овочеві страви: насамперед з капусти, буряків, моркви, пастернаку, ріпи. Варили капусняк та борщ, який, наприклад, згадано в козацьких думах. Капусту й огірки їли свіжими і квасили, гарбузи та інші овочі йшли в начинку для пирогів. Багато споживали фруктів і ягід (як свіжих, так і сушених та для начинок, квасів, узварів). Навесні в їжі широко використовували зеленину — лободу, кропива тощо. Цибуля з'явилася у нас не раніше XIII ст.

Істотне місце у раціоні українців посідали продукти тваринництва, мисливства, рибальства та бджільництва. Цьому сприяла подвірна система господарства, що переважала в більшості регіонів України до середини XVI ст. Продукти тваринництва не витісняли традиційних хлібно-борошняних страв, проте у давнину селяни та міщани їх вживали набагато більше, ніж пізніше.

Готували м'ясні страви зі свинини, яловичини, домашньої птиці, дичини, яєць (сало, кров'янка, печене й варене м'ясо). Рибу варили, смажили, солили, в'ялили. Досить широко вживали молочні продукти, у тому числі масло, сири, а також мед. Із напоїв були поширені різні кваси, хмільний мед, пиво, а з XVI ст. і горілка. Вино (найдешевше — угорське, далі — польське, найдорожче — грецька малмазія) вживали найбагатші верстви населення.

Посуд, у якому готували їжу і з якого їли, був керамічним, дерев'яним (горщики, миски, полумиски, ринки, глечики, барильця, коновки, ложки і т. ін.). Він був досить простим, але зручним у користуванні і часто оздобленим традиційним орнаментом (ліпним, різьбленим, мальованим), що відбивав світоглядні уявлення.

IX. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ

Бліцтурнір «Стань дослідником історичних джерел».

1.Головним заняттям трипільців було …. .

2.Назвіть основні елементи оздоблення селянської хати.

3. Чим вирізнялось вбрання святкового одягу на відміну від повсякденного?

Бесіда

1. Уявіть себе давнім українцем, що належить до знатного роду, і розкажіть, де ви будете жити, як одягатися і чим харчуватися.

2. Якщо ви — незнатна особа, як зміниться ваше життя порівняно із заможною людиною?

X. ПІДСУМОК УРОКУ

Отже, діти, ми з вами здійснивши заочну подорож у часі розвитку культури українського народу, розширили знання про традиційний родинний уклад українців, звичаї, традиції, а також створили типовий портрет українця, визначивши риси національного характеру за допомогою експонатів української хати.

Я переконана, що кожен з вас вважає себе почесним громадянином своєї Батьківщини, справжнім українцем, а тому повинен знати звичаї і традиції свого народу з дитинства і передавати їх з покоління в покоління. Можливо, через знання народних звичаїв мизможемо повернутися до своїх витоків. Наш музейний урок мені хочеться завершити такими словами:

Невже тоді носили лиш для моди

Сорочки, і жупани, й кожухи?

У них – живе історія народу,

Його талант прекрасний і важкий.

І їх ні час, ні простір не порушить,

Нехай на порох зітруться роки!

У них живуть людські безсмертні душі,

Ті добрі чари легкої руки.

XI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідні параграфи підручників ([1], § 12; [2], § 13).

Намалювати експонат з українськрї світлиці.

Знайти 5-6 висловів про побут українців

Клас: 

5

Автор: 
Пустова Світлана Анатоліївна, вчитель історії, гімназія №191 м. Києва
Предмети: 
Історія України