У "Лісовій пісні" Лесі Українки протиставлено два світи: духовний світ, повний містичних видінь, казок і чудернацьких оповідок, звуків сопілки, шелесту гаїв світу грубого матеріального, світу людського щоденного буття, щобільше, не просто буття, але й гонитви за прибутком. Авторка гіперболізує ці два світи, протиставляє, зіштовхує, не дає їм ужитися, бо майже не бачить можливостей їх єднання.
Світ природи у драмі, мов би, змальований яскравими кольорами, а світ людей - без кольору, тьмяний, але при цьому агресивний, як пухлина на тілі природи.
Для духів природи: Мавки, Русалки, Перелесника та інших особливо ціннісними є духовні надбання: спостерігання краси, танців, звуки музики. "Ми тобі знайдемо з папороті квітку, зірвем з неба зірку, золоту лелітку, на снігу нагірнім вибілимо влітку чарівну намітку..." Лісові духи не добрі і не злі, вони, як сама природа. Добре їм, скажемо ми, безтілесні істоти не їдять і не потребують домівок, а людина потребує і їжі, і одягу, і прихистку. Чи можливо людині дбати про себе і милуватися красою? Авторка, як приклад можливого компромісу, знайомить нас з дядьком Левом. Він знається на повсякденній роботі, шанує, поважає мінливий світ лісу та водойми. І цей світ, примхливий і грізний, надає дядьку Лукаша все необхідне. Люди приходять до лісу, беруть від природи, ставлять в лісі хижу. Ми не можемо знати, чому помер дядько Лев, але можемо уявити, що його серце не витримало знущання з того, що він так любив - над красою природи, і, як результат, пануванням жадоби. Зрубаний кремезний дуб і дядько Лев подібні. Дуб зрубали, щоб продати. Мені здається, що порівняння, говорить само за себе.
Глибокий екологічний сенс має драма-феєрія «Лісова пісня», яка висвітлює образ людини розумної, людини, яка плекає сили природи, єднається з ними. Саме про це говорив видатний вчений-біолог Вернадський, коли говорив про ноосферу. Ноосфера – це біосфера, рушійною силою в якій є діяльність людини, діяльність гармонійна та турботлива до світу природи та один одного.
Дядьку Леву протиставляється його небіж Лукаш, який використовує таємничі сили природи, що так надихали його на початку драми, для задоволення власних потреб та потреб своєї ненажерливою матір'ю та дружини. Авторка демонструє, що після цього Лукаш з людини перетворюється на вовкулаку. Людозвір - ось протилежність людині розумній, людині ноосфери. В драмі Лукаш втрачає людську подобу, але має при цьому душу людини, що страждає. В реальному житті, марнотратці та ділки, що знищують природу мають зовнішність людей, а душі гірші за тварин, душі вовкулаків.
Мавка, яка є в драмі символом природної краси й сили, проходить всі випробування і залишається живою понад усе, а жадібні люди отримують лише негаразди. Мавка в цій драмі є також символом душі митця. Митець піде, вмре, зникне, але пісня його залишається живою." Я обізвуся до них шелестом тихим вербової гілки, голосом ніжним тонкої сопілки, смутними росами з вітів моїх." Ці слова Лесі Українка говорить, немов би, про себе саму. Вони звучать зворушливо і радісно. В них надія автора на те, що духовність переможе гонитву за грошима та обмеженість, а його слово, його пісня буде линути крізь віки.