М. Вінграновський. Сіроманець







Сторінка 235-236

1. По ночах Сашкові снилися

В - айсберги.

2. У селі головою колгоспу був

Б — Олександр Степанович.

3. Установіть відповідність.

1. Сашко — Б — А як сніг упаде, стане видно твої сліди, що тоді? Живи в глинищі й нікуди не виходь.
2. Олександр Степанович — В — Би б... краще подумали, що нам робити з дикими кабанами, розплодилося їх як не знати чого...
3. Василь Чепіжний - А - С.романця зачули, герої? Чи, може, безталання своє, аби ви мені ви здихали всі підряд!
4. Наталія Петрівна - Д - держава посилає таких людей, ну, наприклад, в Одесу, у знамениту на весь світ лікарню імені Філатова.

4. З яких снів Василя Чепіжного під час першої зустрічі із Сіроманцем стає зрозуміло, що він недобра людина?

«Старе і хворе! — подумав про свого коня Чепіжний. — Чом він тебе не з'їв, коли ти ще було молоде!.. То вже лежи, а прийде — На цей раз я його неодмінно укоххаю!» Я перебив твою зграю і вовченят перебив, я!

5. З чого видно, що тварини відчувають добрих і лихих людей, ставляться до них по-різному?

Сіроманець заганяє дядька Чепіжного, який на нього ями копає по лісосмугах, у болото, а Сашкові допомагає знайти портфель, захований раніше під листям, тому що вони відчувають добрих та злих людей.

6. Про вдачу Сашкового батька читач дізнається з описів зовнішності й учинків чи з його розмов?

Справедливий, любить тварин, відповідальний, має організаторські здібності. Олександр Іванович співчуває старому вовку, переконаний у спритності тварини Vsra не знайдуть вони Сіроманця, синочку. Сіроманець найхитріший вовк у світі. He впораються вони із Сіроманцем. Поки вони там гомонять у конторі, Сіроманець накивав п'ятами — не то вертольотом, ракетою його не доженеш». Коли Чепіжний просить дозволу у лісі викопати яму на вовка, батько Сашка заперечує: «Ви б, Василю Дмитровичу, краще подумали, що нам робити з дикими кабанами! Розплодилося їх, як не знати чого, картоплю в полях риють, а що з кукурудзою вони роблять? А лосі сосняки нівечать! А вашому Товариству очі муляє Сіроманець!»

7. Знайдіть опис Сіроманця й прочитайте його.

Тоді він підняв лапу й лапою вмився. Промив очі, потім вовк заспівав. Він співав тихим старим голосом. Звали його Сіроманцем, і він був найстарішим вовком у світі. Усе своє Сіроманче життя він водив зграю. Молоді вовки з лісів і яруг мріяли пройти в нього бойову вовчу стратегію й тактику. Він снився молодим вовчицям. Тепер, на старість, вовк осліп. Бурхлива темнота зацарювала в його очах. Один лише нюх водив його по світу, і кашляти вже почав. Сіроманець поволеньки на старих своїх лапах рушив за ними. Високий, широкогрудий, з великими димчастими незрячими очима. Сіроманець плакав. Великі срібні сльози котилися по його морді й падали на пісок під лапи. Цей опис характеризує вовка як старого та сліпого, напевно, позитивного героя. Адже тепер він міг наздогнати тільки кволу тварину, не міг причинити багато шкоди.

8. Прочитайте інтерв'ю Василя Чепіжного для районного радіо й газети.

Чепіжний узяв мікрофон, подивився на нього, як на недоспілий баклажан, і сказав:
— Зловлений у тернових чагарях за Івановим яром останній у нашому районі, а незабаром і у світі вовк Сіроманець. — Чепіжний набрав повітря. — Це не казка і не легенда. Сіроманця спіймано. Ми можемо лише пожалкувати, що його спіймано так пізно. Тепер ми й наші кози з кіньми можуть бути спокійними. Вовк Сіроманець ще під час свого дитинства був лютим звіром, він водив тьму-тьмущу зграй, перевів сотні тисяч нашого поголів'я, а в останні часи почав підкрадатися до наших посівів, толочив, припустімо, ячмені й пшеницю.
— Василю, і тобі не стидно отаке городити, — жалісно подивилася на Чепіжного сторожиха, баба Маня.
— Так я ж для газети, — швидко, Пошепки проговорив Чепіжний.
— Ідіть і краще підметіть у конторі... Звиняйте, так-от гадаю, що Сіроманець віднині й навіки житиме в обласному звіринці, тобто в зоопарку. Я особисто зобов'язуюся, якщо треба, двічі на рік — на Восьме березня і на сьогодні, у ніч його злову, — яке там у нас сьогодні число? — не важно, завозити Сіроманцеві на мотоциклі в область у зоопарк стільки м'яса, скільки він з'їсть за добу... Я знову жалкую про пригнічений теперішній вовчий стан, але що поробиш? Усіх його, Сіромашних, ще не вловлених товаришів, чекає нерадісне майбутнє як на наших земних материках, так і на інших планетах!.. Усе, виключайте. Тепер — до кузні!
Напевно, справедливе зауваження йому зробила баба Маня, Адже тепер вовк був сліпий, він вже не завдавав такої шкоди селянам, а Чепіжний свідомо говорив неправду.

9. Який момент у прочитаній частині повісті найбільш емоційний і напружений?

Дуже емоційним є епізод порятунку вовка, читаємо такі рядки: «Кілька разів падав, провалювався по груди, у валянки набилося снігу». Сашко «засунув шапку у кишеню», «скинув на сніг кожушину», «махнув однією ногою, другою, валянки попадали біля кожушка в сніг». Автор не зазначає, що хлопчикові було страшно чи холодно. Відтак можемо зробити висновок, що Сашко був ладен на все, аби врятувати друга, навіть зважується йти в Одесу разом із Сіроманцем, щоб показати його кращим лікарям;

10. Який художній твір із світової літератури розповідає про хлопчика, який не боявся хижих звірів, а, навпаки, дружив із ними?

Це дуже відомий твір «Мауглі» Кіплінга, в якому розповідається про хлопчика, котрий маленьким опинився у джунглях серед диких тварин, та жил у вовчій зграї. В цьому творі теж є люди, подібні до Василя Чепіжного, котрі полювали за тваринами.

11. Сцена зустрічі Василя Чепіжного та Сіроманця.

Вовк звівся на лапи.
He встиг Чепіжний ойкнути, як вибита з його рук рушниця полетіла в кущі, і Сіроманець задихав йому в покраплену дощем горлянку.
Скочив на ноги кінь, хилитнув сосною, заіржав, відірвався, повалив один кущ, другий — Сіроманець побіг було за ним, проскочив галявину, але повернувся до Чепіжного. Чепіжний світив сірник по сірникові, задкував лісом від Сіроманця, відмахнувся патронташем, ускочив у болото, у воду, у мочарі — Сіроманець спокійно ішов за ним.
— На, на, усе, що хочеш, на! — викидав під ніс Сіроманцеві Чепіжний із торбини хліб, бринзу, патрони викидав. Сіроманець загнав Чепіжного по шию в озеро і сам сів на березі.
Перед оком Чепіжного на воді тихенько. кипів осінній дощ, за осокою сірів Сіроманець.
— Замерзаю! — кричав Чепіжний крізь дощ над водою. — Пропаду! Пропадаю! гав! Пав! Гав! — загавкав Чепіжний до Сіроманця й люто рушив з води на нього. — На мене — їж! Жери мене! Зжери мене, як ти з'їв мою козу Восьмого березня! Я перебив твою зграю і вовченят перебив, я!
Сцена зустрічі Сашка із Сіроманцем.
Перед Сашком стояв вовк. Сіроманець. Сашко задерев'янів. Сіроманець тим часом обнюхав його з ніг до голови, лизнув по куртці ґудзика і ліг на листя. Сашко потроху відторопів, прийшов до тями і сам сів навпочіпки біля Сіроманця. Вовк потягнувся до нього мордою й ще раз лизнув Сашкове коліно.
— Так от ти який лизунчик, а ще Сіроманець, — сказав Сашко і погладив Сіроманцеві шию, почухав під горлом. Сіроманцеві це, видно, дуже сподобалось, ніхто його так приємно не лоскотав, і він по-вовчому сказав Сашкові: «Ще!»
— А за тобою ж погналися по степах на вертольоті — даром бензин палять! — засміявся Сашко. — А ти ось тут, біля мене! Ти і не подумав тікати, бо ти в мене розумний, вовчику.

12. Випишіть із першої частини повісті найкрасивіший опис природи (пейзаж) і визнаній в ньому порівняння, епітети й персоніфікації.

У яру нічого не росло — боялося весняних вод: з полів саме цим яром летіла весняна вода і могла забрати не те що деревину або кущ, а навіть і п'ятеро вертольотів, коли б вони їй стали на дорозі Тому яр порожнів і влітку, і восени. Дріботіли по ньому вівці та кози, скубли під молочаєм присохлу траву та боялися Сіроманця.
У яру пахло овечим і козячим духом, хоч їх самих давно вже перегнали в інші, ситіші місця. Нагрітий за літо яр дихав Сашкові в обличчя перецвілими будяками. Тихо пливло павутиння, і тоненька хмарина лежала над яром, наче капустяний листок. Епітети: весняних вод, весняна вода, присохлу трачу, овечим і козячим духом, ситіші місця, перецвілими будяками, тихо пливло, павутиння, тоненька хмарина, капустяний листок, Порівняння: весняна вода могла забрати не те що деревину або кущ, а навіть і п'ятеро вертольотів; тоненька хмарина лежала над яром, наче капустяний листок. Персоніфікація: усе боялося весняних вод, летіла весняна вода, яр порожнів, пахло овечим і козячим духом, яр дихав будяками, пливло павутиння, хмарина лежала.)

Сторінки 248-249

1. У реченні використано

Г - персоніфікацію.

Сашко забіг за Галею Грушецькою додому, і дорога до школи в цей день сміялась на сонці досхочу.

2. Піратом польових просторів у повісті названо

Г - Сіроманця.

3. Установіть відповідність.

1. Сашко - Д - намагається вилікувати Сіроманця
2. Галя Грушецька - В - збирає харчі в дорогу для друга й Сіроманця
3. Василь Чепіжний - Г - позбувається купленої собаки
4 Петро Лях - А - рятує в снігу Сіроманця

4. Чим повість відрізняється від оповідання?

Оповідання — це невеликий прозовий твір про якусь подію з життя одного чи кількох героїв протягом короткого проміжку часу.
Повість — великий розповідний прозовий твір, у якому широко змальовано життя одного або кількох героїв протягом тривалого або важливого за подіями проміжку часу. Повісті бувають казковими, історичними, соціально-побутовими та іншими. Тобто повість на відміну від оповідання велика за обсягом, багато героїв, події відбувають на протязі довшого часу. Це повість «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії».

5. Як Сіроманець поневірявся на чужині в снігах?

Голодний і змерзлий Сіроманець поневірявся на чужині в снігах. Мені було дуже шкода старого вовка, приємно, що він давав собі раду, прикро, що з'їдав зайців,

6. Як військові поставилися до Сіроманця?

Військові миролюбно поставилися до Сіроманця, нагодували, зробили житло біля лісосмуги. Андрійко близький до Сашка, адже теж дитина. Тому сприймає вовка без упередження, не має страху, співчуває і допомагає старій та незрячій тварині, і Сіроманець віддячує добром: рятує Андрійка.

7. Як ви вважаєте» які Сашкові риси вдачі сподобалися Галі Грушецькій?

Галі Грушецькій не могли не сподобатися Сашкові риси вдачі. Особливо сміливість, коли вони з Галею зустріли Сіроманця на лісовій стежці. Також хлопець був добрим, співчутливим, цікавим, переживає за подругу в лісі, допомагає. Галя — звичайна дівчина, відмінниця. Вона товариська, щедра, ділиться яблуками з Сашком, хоче показати, що смілива, разом з хлопцем вирішила повертатись додому через ліс, у дівчинці Сашко зустрів однодумця, вона готує харчі в далеку дорогу для друга,

8. Чим близький вам Сашко?

Сашко близький тим, що любить тварин, цікавий, хоче багато знати. Я не можу схвалити вчинок, коли хлопець сказав, що на фотографії Сіроманець, адже Чепіжний продовжить полювати на тварину. Також, напевно, недобре, що Сашко пропускає уроки.

9. Завершіть прислів'я: «Скільки вовка не годуй.». Хто частину цього прислів'я промовляє в повісті?

«Скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться». Частину цього прислів'я в повісті промовляє дядько Чепіжний. Так не можна сказати про Сіроманця, оскільки старий вовк не причиняв більше зла людям, повернувся до Сашка.

10. Чого навчає читачів повість м. Вінграновського «Сіроманець»?

Навчає читачів любити природу, гуманно ставитися та допомагати беззахисним тваринам, бути добрим.

11. Охарактеризуйте Сашка й Василя Чепіжного за таким планом:

Хлопця звати Сашком. Він звичайний школяр, йому дванадцять років. Допитливий, непогано вчиться, не забуває виконувати домашнє завдання. Він виділяється тим, що любить ходити до школи лісовою стежкою, спостерігати за природою, прислухатися до лісових звуків. Має світлу душу, співчуває та допомагає беззахисному вовкові, переживає. Дуже сумує, навіть вчитися почав гірше, місця собі не знаходив, бачив сумні сни, коли Сіроманець змушений був далеко втікати від переслідування.
Відстоює справедливість, говорить правду про дядька, котрий повбивав усіх вовків і переслідуй Сіроманця. Хлопчик робить сміливі вчинки.
Сашко невеликого зросту, але спритний, у мороз "засунув шапку у кишеню", "скинув на сніг кожушину", "махнув однією ногою, другою, валянки попадала біля кожушка в сніг" не звертає увагу на холод і пролазить у кузню, розрізає зав'язки й сприяє Сіроманцю звільнитись з полону. Ставить тварину в один ряд з немічною старою людиною, подався у далеку дорогу, щоб вилікувати незрячого вовка. Мова героя наповнена лагідними словами: вовчику, лизунчику, Сіроманчику. Сашко розмовляє з твариною як із другом. У багатьох розмовах вчувається розсудливість: "і що його треба, виходить, убивати", "так він живий і йому треба жити", смуток за поведінку дорослих, що не хочуть зупинити дядька Чепіжного, "це ж нечесно - він один, в їх онде скільки". Сашко подобається своєю сміливістю, чесністю, добротою, щирістю. Це відчув, навіть, вовк, який став його другом і не раз повертався до Сашка.

Дядько Чепіжний виступає негативним персонажем. Він старшого віку, житель села, працює у колгоспі. Ta часто ухиляється від роботи. «Поробиш ці дні за мене, — сказав Чепіжний жінці. — Я довго не буду. Туди і назад». Він бездушний, погано відноситься до тварин : «Кінь крутився під ним, харапудився, але Василь бив його прикладом рушниці по заду, і кінь віз його далі». Брехливий, всі збитки спирав на вовка. He один раз вночі крав «у полі солому на мотоциклі». Повбивав вовчиху і вовченят, «премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив", ями копає по лісосмугах на звірів. Любить говорити неправду, навіть сторожиха баба Маня дала зауваження перед кореспондентами: «І тобі не стидно отаке городити». Користолюбний, «премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив», шукає від всього зиск, не вміє пробачати : «А збитки за козу? Я своє дарувати «за так» не звик!». А ще він злий І затаїв зло на вовка, постійно переслідує його, хоч Сіроманець вже старий і незрячий та не причиняє зла людям. Вовк відчував небезпеку від дядька, тому й «загнав Чепіжного по шию в озеро і сам сів на березі». У словах Чепіжного багато ненависті, люті та неправди: " жри мене", "я сам би перегриз йому горло", ’’зуби не зуби, а метрові кілки затесані, язичище горить, як черінь, і пахне від нього кров'ю, почав підкрадатися до наших посівів, толочив, припустімо, ячмінь та пшеницю". Мені не подобається дядько Чепіжний, бо він поганий, злий та жорстокий, не любить тварин, говорить неправду.

12. Який фрагмент другої частини повісті найромантичніший?

На мою думку з другої частини повісті дуже романтичний епізод:
Сашко не повірив своїм очам: на стежці перед ним стояв Сіроманець! Високий, широкогрудий, з великими димчастими незрячими очима. .
— Здрастуй... — самими губами сказав йому Сашко.
Сіроманець плакав. Великі срібні сльози котилися по його морді й падали на пісок під лапи. Сашко обійняв його за шию Вовк плаче, немов людина, справдилися сподівання Олеся, повернулася надія.

1. Напишіть власне закінчення повісті «Сіроманець»

Сашко ще довго думав, як вилікувати Сіроманця те зробити його життя щасливішим. Несподівано біля лісу зупинилося авто, з якого вийшов статний чоловік і звернуся до хлопця:
- Як доїхати до Черемошного села, хлопче?
- Ой, дядьку, вам ще кілометрів зо сорок трасою їхати, — відповів Сашко, ховаючи Сіроманця, щоб чоловік не злякався вовка.
Проте чоловік помітив, але не злякався та не втік. А навпаки підійшов до вовка та взяв його обличчя рукою:
- Ой, господи, його ж необхідно лікувати... Я можу допомогти, якщо ви не маєте лікаря. Згодом вияснилось, що цей чоловік - ветеринар, що їхав до Черемошного у справах. Проте це була людина, яка натхненно і надзвичайно сумлінно любила і знала свою справу. Лікар не зміг пройти повз чужого горя і охоче допоміг вилікувати Ciроманця.

2. Знайдіть прислів'я та приказки про вовка, випишіть їх.

  • Аби вовк ситий і баран цілий.
  • Буває порою, що і вовк лежить горою.
  • Вовка боятися — в ліс не ходити.
  • Вовк старий не лізе до ями